«Цікаво, подумала вона, входячи до тролейбуса і машинально перевіряючи наявність сумочки, яка нікуди не поділася, цікаво, як вміло природа допомагає тим, кому нічого не потрібно. Було б що загадувати зірки б не примусили себе чекати».
В тролейбусі, на щастя, було майже порожньо і біля вікна, і поряд.
«А було ж усе-таки бажання! посміхнулася вона, як зазвичай, притискаючись до вікна, що захищало її від вулиці, і вже спокійніше дивлячись на будівлю та на паркан лікарні, які залишалися за зачиненими дверима тролейбуса. Бажання було, я памятаю».
Вона відкрила книгу, що нагадувала мій зошит, але, мені здалося, уже мала назву. Вона завжди возила її з собою і читала, періодично, не відриваючись від читання, позираючи у вікно на нереальні ватні замети, наче щойно скинуті з величезної ялинки, на тлі котрих блякли закоцюблі ліхтарі кольору ще не готового ґоґоль-моґолю.
«Чи ґоґоль-моґолю?», строго запитала вона у себе, але не встигла відповісти, тому що побачила подружжя, що, обережно ступаючи, йшло до лікарні. У Самуїла обличчя було такого ж кольору, як у цих дивних заметів. Клара стогнала, намагаючись зігнутися в три погибелі, але девятимісячний живіт заважав їй, і це зараз було її однією-єдиною погибеллю.
Дай відпочити! стогнала вона, сідаючи в черговий замет.
Кларонько, підводив її знову Самуїл, ти застудишся, підемо, тут уже зовсім поряд.
Їм вдавалося підвестися і пройти ще кілька кроків, та вона знову сідала в замет перевести дух, проте дух зовсім не переводився. Перейми у Клари почалися, коли вже була глупа ніч і не те що таксі, а навіть приватника знайти було неможливо в усьому безнадійно білому для такого часу доби світі, тож у пологовий будинок довелося іти пішки.
Вони йшли уже більше години, зупиняючись, відпочиваючи, підводячись.
Довкола було дражливо ясно від снігу, але в очах у Клари потемнішало ще вдома, коли вона намагалася одягнутися, а поперек аж розломлювався, наче зачерствілий бублик, і ні йти, ні сидіти було неможливо. Шуба зігрівала, але тягнула в замет, і єдине, чого їй хотілося це народити вже нарешті і виспатися, не думаючи про те, що іще доведеться народжувати. Пальці у муфті запотіли, набрякли і перестали стискатися і розтискатися. Хустка зїхала набакир, на чолі уперше зявилися зморшки, яких вона б злякалася, якби зараз подивилася у дзеркало. Але сил не залишилося навіть на те, щоб путньо боятися хоч приблизно так, як тоді, коли вона тонула у Дніпрі
Господи, коли ж я, нарешті, народжу?! простогнала я, стискаючи руку Сені і сідаючи в звабливо теплий замет. Бідні жінки, за що їм це?! Ой, Господи, якби ж їм, а то ж нам
Він, ледь не плачучи і цілуючи мої руки крізь муфту, знову узявся піднімати мене з замету, примовляючи:
Кларонько, пішли, тут уже поряд. Зараз прийдемо, тобі допоможуть роздягнутися, знімуть з тебе цю кляту шубу
і все інше! з ненавистю сказала я, не намагаючись підвестися, тому що попередня спроба уже була понад мої сили і сил для нової не залишилося ніяких.
Ну звичайно ж, усе знімуть як слід! Ти й забудеш, що на тобі всі ці лахи були. Дадуть ліки, покладуть на зручний стіл, ти трішки постараєшся і народиш нам сина або доньку.
Сина! впевнено прохрипіла я, встаючи, сама не відаючи, як.
Сина! сказала вона мені пошепки, але твердо.
Сина! долинуло у тролейбус через зачинене вікно.
І Клара пішла саме пішла, а не попленталася, народжувати сина.
Тобто пішли вони разом, як завжди.
ІІ
Зараз Клара тимчасово не памятала про що зараз, взагалі, можна було памятати? не памятала, як намагалася, тобто мріяла, дотягнути з пологами до Нового року. З різних причин, але головне щоб синові на рік пізніше було йти до армії. Та і взагалі, коли вважається, що ти народила на рік пізніше, це завжди краще, ніж на рік раніше, зрозуміло, тільки коли лише вважається.
А раптом буде дівчинка? з майже непомітним сарказмом спитала чи сказала Марія Ісааківна.
Мамо, такі речі раптом не відбуваються, заспокійливо відповіла Клара, сідаючи вивчати Римське право. Професор Фукс читав свій предмет не згірш народного артиста, не кажучи вже про римського трибуна. На його лекції збиралося стільки студентів, що у безмежній аудиторії яблуко скоріше згнило би на своїй гілці, ніж наважилося впасти, і здати Фуксові випускний іспит, тим більше у такому стані, було не набагато простіше, ніж завоювати Римську імперію. Але Клара в собі не сумнівалася, і Самуїл також. І Володимир Федорович не сумнівався, хоча, коли говорила Марія Ісааківна, він більше мовчав та інколи посміхався, проте посміхався він не скептично, а погоджуючись.