Та все-таки, імовірно, серйозні гоніння таки мали місце. Однак, зважаючи на практику вивчення класичних книжок на память, вважається, що вони не дуже постраждали від цих заходів, бо мали шанс на відновлення.
Але через цей указ безповоротно таки загинуло багато книжок, створених у попередні епохи. Дослідники припускають, що саме тоді було втрачено «Юе цзін» («Канон музики»). А через те, що канони «Шу цзін» та «Лі цзи» довелося поновлювати з памяті, вважається, що вони відновлені лише частково.
Менш ніж через рік після смерті Цінь Ши-хуанді в імперії почалися повстання проти режиму. Їх очолили вихідці з регіональної спадкової знаті, права якої обмежили. Однак перемога врешті-решт дісталася талановитому лідерові повстанців Лю Банові (256/247195 рр. до Р. Х.), який походив, імовірно, із общинного селянства. Він і заснував династію Хань під іменем Гао-цзу (на троні: 206195 рр. до Р. Х.).
Епоха Хань, що включає в себе три історичні періоди: Рання/ Західна Хань (206 р. до Р. Х. 8), династія Сінь (925) та Пізня/ Східна Хань (25220), відіграла величезну роль у історії країни.
Тоді Китай став світовою державою; розширив свою територію майже до сучасних розмірів; було сформульовано ідеологічний комплекс на основі конфуціанського вчення, що став ідеологічною основою китайської державності впродовж всього його імперського періоду; закладено основи бюрократичної системи, яка в подальшому стала ефективним засобом управління імперією; у сфері науки та культури також вдалося досягнути видатних результатів.
Під час правління династії Хань відбувся синтез китайської культури та остаточно утверджується імперська китайська державність, а інтелектуальне життя стає багатим та насиченим. Управлінський клас ши перетворився на головного носія освіченості та зберігача національної мудрості і духовних цінностей.
В епоху Хань конфуціанство у тлумаченні Дун Чжун-шу (179104 рр. до Р. Х.) стало панівним вченням імперії, водночас розпочалося активне коментування конфуціанських канонів, що отримало назву канонознавства («цзін-сюе»). Власне, саме поняття канону як позначення найважливіших та найавторитетніших текстів також зявилося в цю історичну епоху.
За допомогою коментування було зроблено спробу обєднати різнорідні доконфуціанські та конфуціанські канони в цілісну ідеологічну систему.
Водночас, як не дивно, заборону на вивчення класичних книжок нові правителі скасували не відразу, а лише в 191 р. до Р. Х. за імператора Сяо-хуея.
Через дуже обмежене поширення книжок та їх високу вартість на початку епохи Хань виникла традиція вирізати канони та інші важливі тексти на камяних стелах. Вона збереглася до часів правління династії Цін (16441911), хоч після винайдення технології ксилографічного друку мала лише символічне значення.
Після винайдення паперу в I ст. та поступового вдосконалення складу паперової маси камяні стели стали джерелом зняття копій текстів канонів аркуші паперу попередньо змочували водою, після чого накладали на камяну стелу і злегка постукували деревяним молотком папір заходив у заглиблення ієрогліфів на поверхні стел. Після цього папір покривали тушшю. Так створювалася копія, на якій текст канону (чи іншого трактату) відтворювався білими ієрогліфами на чорному тлі.
Найвищим розквітом Ранньої Хань був період правління сьомого імператора У-ді (15686/87 рр. до Р. Х.; на троні 140/14186/87 рр. до Р. Х.), коли було здійснено грандіозні адміністративні та ідеологічні перетворення, закладено основи освітньої державної системи, через яку з того часу (спочатку частково і час від часу, а з VI ст. більш системно) рекрутувалася частина чиновників.
Так, у 124 р. до Р. Х. за ініціативою імператора засновано Велике училище «Тай сюе», розраховане на майже 1000 студентів. Відтоді цей навчальний заклад у різних організаційних формах та під різними назвами (найчастіше «Го сюе», Державне училище) стало основною структурою з підготовки чиновницьких кадрів, а також школи у провінціях, де викладалися класичні книжки.
Вже з епохи Рання Хань почала свій розвиток важлива для історії китайської книжки та канонознавства, зокрема, сфера інтелектуально-духовної активності «збиральницька діяльність». Йдеться про відновлення книжкових багатств, що суттєво постраждали в епохи «Війн царств» та Цінь (221207 рр. до Р. Х.).