Схоже, писемність та грамотність певною мірою були поширені в народі вже в ті часи, адже з «Чжоу лі» довідуємося, що чжоуські правителі вивішували свої офіційні повчання на загальний огляд якби ці тексти ніхто не міг прочитати, то такі дії не мали б практичного сенсу.
Під час розквіту «ста шкіл» були створені перші авторські тексти: «Лунь юй» («Обмірковані висловлювання») записані та оброблені учнями висловлювання Конфуція (551479 рр. до Р. Х.), «Дао де цзін» («Книга про Шлях і Благодать») Лао-цзи (VIIVI ст. до Р. Х.), «Чжуан-цзи» (IVIII ст. до Р. Х.), «Ле-цзи», «Мо-цзи», «Сунь-цзи», «Шань хай цзи» та інші.
Назвемо кілька імен поважних філософів, які відіграли важливу роль у становленні того чи того філософського напряму.
Першість, звісно, слід віддати Конфуцію (551479 рр. до Р. Х.) найвідомішому давньокитайському філософу, Вчителю китайського народу. Це історично цілком достовірна особа, його життєвий та інтелектуальний шлях докладно вивчено.
У «Лунь юї» («Обмірковані висловлювання») Конфуція, часто цитуються «Шу цзін» та «Ши цзін», а цитовані висловлювання коментує сам Вчитель у такий спосіб ці доконфуціанські памятки поступово конфуціанізувалися.
Мо-цзи (Мо Ді) (V ст. до Р. Х.) перший самостійний китайський мислитель. Він навчався в конфуціанців, але пізніше оголосив, що порядок у державі має ґрунтуватися на розумних началах, і порвав із «традиціоналізмом» своїх вчителів.
Сюнь-цзи (бл. 313 бл. 238 рр. до Р. Х.) конфуціанський вчений, на погляди якого суттєво вплинуло легістське вчення і вчення якого мало важливе значення для становлення ідеї китайської централізованої держави та центральної ролі державних інституцій зокрема правителя.
Бурхлива та кривава епоха «Війн царств» (453221 рр. до Р. Х.) завершилася обєднанням Китаю під владою династії Цінь (221207 рр. до Р. Х.), у період правління якої, імовірно, відбулося «знищення канонів».
Після остаточного завоювання інших царств царством Цінь у 221 р. до Р. Х. на їх території за наказом правителя Ін Чжена (259210 рр. до Р. Х.) були споруджені камяні стели, де карбувалися нові легістські закони, в яких, однак, звучали і конфуціанські мотиви гуманності та синівської шанобливості. А сам Ін Чжен після обєднання Китаю прийняв новий імператорський титул Цінь Ши-хуанді (Божественний Владика, який відкриває еру Цінь).
Незважаючи на досить короткий період існування імперії Цінь, саме в цей час було проведено фундаментальні перетворення, спрямовані на господарське та адміністративно-територіальне обєднання країни та створення цілісної управлінської структури: запроваджено єдину систему мір і ваг, писемності та грошового обігу, скасовано аристократичні титули, а для чиновників уведено 20 рангів.
Реформа письмових знаків, проведена Цінь Ши-Хуанді, суттєво вплинула на післяцинську традицію коментування конфуціанських канонів.
У 213 р. до Р. Х. Цінь Ши-хуанді для забезпечення ефективнішого впровадження легістского вчення серед населення та беручи до уваги доповідь Лі Си, наказав знищити «конфуціанську літературу». Як твердив Лі Си у своїй доповіді, мотивуючи прийняття такого указу: «мають бути знищені погляди всіх, хто за допомогою давнини відкидає сучасне».
Знищенню підлягали «Ши цзін», «Шу цзін» та всі філософські книжки, що зберігалися у приватних книгозбірнях та не мали «практичного» значення дозволялося зберігати лише: книжки з медицини, фармакології, ворожіння та сільського господарства.
Карали навіть тих, хто пробував декламувати «Ши цзін» та «Шу цзін».
Водночас конфуціанські книжки в державних зібраннях знищенню не підлягали.
Також було взято під варту 460 конфуціанських вчених, яких звинуватили у підбурюванні проти влади, частину з яких закопали живцем, а частину вислали на кордон.
Тому, наприклад, один із канонів «І цзін», що не був спалений, дійшов до нашого часу, ймовірно, в найбільш достовірному вигляді.
Хоч твердження про гоніння Цінь Ши-хуанді на конфуціанців та спалення ним конфуціанських книжок у спеціальній літературі загальноприйняте, деякі вчені дотримуються думки, що насправді це легенда, придумана Лю Сяном та Лю Сінем за правління узурпатора Ван Мана (45 р. до Р. Х. 23) для обґрунтування його права на усунення дому Хань та претензій на імператорський трон.