Вітер у димарі вив сильніше, вив, ніби дикий пес посеред кладовища. Уї-і-і
Так, тихо сказала Аніта. Ви маєте рацію. Звичайно.
Повітря заколихалося; в прочинені двері війнуло протягом. Юстин зісковзнув із печі, перекинув у темряві табурет, метнувся повз лавки до дверей.
Ю-усе! лунало йому вслід.
На вулиці було світліше. На небі, в тому місці, де був місяць, хмари вже світилися білим.
Стій! він наздогнав її біля воріт. Стій Послухай. Невже ми ніяк не можемо взяти діда з собою?
Так ти готовий іти зі мною?!
Піду, сказав Юстин, цокотячи зубами, ймовірно, від холоду. Я вже втік один раз від вербувальників Як боягуз.
І правильно зробив, заперечила Аніта. Тебе ж вели не на війну, а на бійню.
Тепер неважливо, сказав Юстин. Слухай Я з тобою. Куди хочеш. Якби діда не було я б узагалі не думав, пішов би за тобою і все.
А якщо батько нас зловить?!
Не зловить, Юстин махнув рукою.
А якщо зловить?
Не зловить! гаркнув Юстин. Що мені з дідом робити, га? Як він буде без мене?
Аніта на хвилину замовкла. Потім раптом зчепила пальці:
Ну ось що Я знаю спосіб, щоб ти міг час від часу до діда навідуватися. Допомагати йому. Грошима Худобу можна буде купити нову, хату полагодити
Відвідувати? перепитав Юстин. Тут?
Авжеж, Аніта труснула волоссям. Раз на тиждень Приблизно.
Так про що ж ми розмірковуємо? здивувався Юстин. Стривай, я скажу йому, що скоро повернуся
Не треба, Аніта втримала його за руку. Зараз місяць вийде може, на одну секундочку. Якщо ти йдеш зі мною то просто зараз!
Я йду, сказав Юстин.
Хмара відсмикнулася вбік, ніби рвана фіранка. Вивільнила місяць; Аніта відірвала нарешті свої губи від Юстинових і простягнула йому половинку закіптявленого скельця.
Юстин підніс скло до очей. Рука його йшла все повільніше, але все-таки не встигла зупинитися, не встигла повністю опинитися у владі страху; йому здалося, що він побачив кільце на білій поверхні місяця, обручку
Відчуття було таке, ніби падаєш у неглибоку яму. Місяць блимнув і пропав; коліна підігнулися, під босими ногами була вже не трава, а камяні плити. В його руці, як і раніше, жили тонкі Анітині пальці, холодні, як місяць
Він чув, як Аніта тонко, болісно скрикнула.
Її пальці вислизнули з його руки і тоді він розкрив очі.
* * *Тут було трохи світліше, ніж на залитому місяцем дворі. Праворуч і ліворуч угадувалися камяні стіни; повітря було не те щоб сперте, але якесь дуже густе, з ледь відчутним неприємним запахом, і Юстин, який звик до свіжого повітря саду і поля, закашлявся. Погано, якщо це і є те саме місце, куди вони з Анітою втекли, де їм тепер доведеться жити
Аніта стояла поруч трохи зігнувши коліна і розвівши руки в сторони, немов загороджуючи Юстина від чогось, ніби він, Юстин, був маленьким, як ельфуш, і міг сховатися за вузькою Анітиною спиною.
А перед Анітою, за три кроки, стояв іще хтось, і навколо нього напівтемрява згущувалася, перетворюючись на темряву.
Юстин здригнувся. Зробив рух, щоб загородити собою Аніту але вона несподівано сильно відштовхнула його.
Безлика фігура, що стояла перед ними, випромінювала темряву точно так, як світлячок випромінює світло; через мить виявилося, що й обличчя у того, хто стояв, було. Юстин заглянув у нього і вкрився холодним потом.
Якщо ти його торкнешся, я повішуся! незвично тонким голосом пообіцяла Аніта.
Фігура, яка випромінює темряву, мовчала.
Я маю право! майже зойкнула Аніта. А ти шпигуєш! Ти не маєш права! У мене своє життя! Я людина! Я жінка!
У Юстина підкосилися ноги. Він зрозумів раптом, куди вони потрапили і хто перед ним стоїть.
Відпусти його, дуже тихо, жалібно попросила Аніта.
Юстин, стримуючи тремтіння, обняв її за плечі:
Не
Він хотів сказати «Не плач», або «не турбуйся», або «не треба», він сам іще не вирішив. Але нічого не вийшло голосу не було, а пищати не хотілося.
Іди до себе, повільно сказав той, хто стояв перед ними.
Ні! крикнула Аніта.
Іди до себе, байдуже повторив той, хто стояв перед ними. Іди.
Аніта втягнула голову в плечі:
Якщо ти його торкнешся Якщо ти тільки його торкнешся
Ти заслужила серйозне покарання, сказав той, хто стояв. А він Ти ж збрехала йому і не сказала, що його чекає в разі невдачі.