Іду з тобою в заклад, Буйний Дню! Два проти одного! Ти не повернешся ані за сімдесят пять днів!
Не треба мені твоєї ласки, Джеку! відказав Гарніш. Ставлю порівну, і за шістдесят днів.
Сімдесят пять днів! Два проти одного, що не повернешся! уперто правив своєї Кернс Пятдесята Миля вже звільниться з-під криги, і при березі лід підтане.
Що ти в мене виграв, Джеку, те твоє, не поступався Гарніш. І в такий спосіб ти мені нічого не повернеш. Я з тобою не закладаюся. Ти просто хочеш дати мені грошей, але я тобі ось що скажу, Джеку: моє серце теж чує, що я своє надолужу! Незабаром я все відіграю. Пожди тільки, поїш знайдуть велике золото вище по Юкону. Тоді ми з тобою сядемо «без стелі» й так заграємо, що аж дим піде! Згода?
Вони стисли один одному руки.
Звісно, він повернеться, прошепотів Кернс до Бетлса. Ставлю пятсот, що Буйний День повернеться за шістдесят днів! додав він уголос.
Біллі Ролінз забився з ним, а Бетлс стиснув Кернса в обіймах.
Їй-богу, і я хочу забитися! сказав Олаф Гендерсон, відводячи Гарніша вбік від Бетлса й Кернса.
Хто виграв ставить могорич! закричав Буйний День, заклавшися з ним. А я певен, що виграю! Тільки шістдесят днів довго чекати, кажіть, хто що питиме, запиваки! Хто що питиме?
Бетлс із чаркою віскі в руці виліз на стілець і, похитуючись, завів пісню, єдину, яку знав:
Се Генрі Ворд Бічер, здається мені,
І школи недільної учителі
Пють сік сасафрас, мов воду.
Та свій я заставляю вік:
Якщо вони пють сік,
То сік із забороненого плоду.
Юрба підхопила хором:
Та свій я заставляю вік:
Якщо вони пють сік,
То сік із забороненого плоду.
Хтось відчинив надвірні двері, і кволе сіре світло зазирнуло до шинку.
Буйний день! Буйний день уже! гукнув хтось.
Гарніш одразу рушив до дверей, відгортаючи вниз навушники своєї хутряної шапки. Кама стояв надворі біля санок, довгих і вузьких, сім із половиною футів завдовжки й шістнадцять дюймів завширшки. Їх дно, зашите дощечками впоперек, підносилось на шість дюймів над полозками на підрізах. На них, поперевязувані міцним ремінням із лосячої шкіри, лежали брезентові мішки з поштою, одежа та харчі на людей і собак. Перед санками, позгортавшися калачиком, в один ряд лежало пятеро собак, укритих інеєм. То були ескімоські пси, дібрані зростом і мастю, усі надзвичайно великі й сірі. Від своїх хижих іклів аж до кудлатих хвостів усі вони, як один, достоту нагадували вовків. Та вони, власне, й були вовки, приручені, звісно, а все ж вовки і з вигляду, і натурою. Зверху, застромлені під реміння, лежали напоготові дві пари широких плетених лижв.
Бетлс показав на позшивані в укривало шкурки полярних зайців, що виглядали з одного мішка.
Оце й уся його постіль! сказав він. Шість фунтів хутра. Це найтепліше, що він має. Але нехай мене лиха година візьме, коли я під ними нагрівся б! А я теж чогось вартий! Буйний День сам пашить, як пекельна піч, ось що.
Не хотів би я бути отим індіянином! зауважив Док Вотсон.
Він його зажене, ухоркає до смерті! аж простогнав у захваті Бетлс. Я добре знаю, адже ж я бував із ним у дорозі! Цей ніколи у світі не стомлюється. Він не тямить навіть, що то воно є втома! Якось при сорока пяти градусах під нулем він цілий день ішов у мокрих панчохах! Ну, хто ще на світі може таке утнути?
А тим часом Буйний День прощався з усіма, хто юрмився навколо нього. Діві конче заманулося його поцілувати. Гарніш, хоч і стуманілий ще від віскі, збагнув, проте, як не зачепитися за фартухові поворозки. Він поцілував Діву, але так само щиро поцілував і інших трьох жінок. Натягли довгі рукавиці, він підняв собак і став на своє місце біля кермової жердини в передку санок.
Ну, голубята, гайда! гукнув він.
Собаки налягли всією своєю вагою на шлеї, припали до снігу, аж риючи його лапами, і, нетерпляче повискуючи, подались уперед. Буйний День і Кама мусили бігти, щоб не відстати від них. Отак бігом люди й собаки перехопились через високий берег, спустились на кригу замерзлого Юкону і незабаром зникли в сивій імлі.
Розділ IV
На льоду шлях був утертий, лижв не треба було, і собаки пробігали пересічно по шість миль за годину. Буйний День і Кама по черзі заступали один одного біля жердини. Кермувати санками та бігти поперед них була робота важкенька. Той, хто змінився, біг позаду, а часом, скочивши на санки, спочивав.