Як побачите його ще, скажіть, щоб на одинадцяту тридцять був готовий. Вас, Берте, я не запрошую жаліючи. Адже дівчата доти вже повстають.
Візьміть із собою хоч Риту! благально сказав Берт.
Шкода, відповів Форест уже на дверях. Ми ж їдемо в справі. А крім того, Риту від Ернестіни волами не відтягнеш.
Того ж то я й попросив вас чи ви зумієте, весело оскірився Вейнрайт.
Цікаво, чого це люди не вміють рідних сестер цінувати сказав Форест і, значуще помовчавши, додав: А я завше думав, що з Рити знаменита сестра. І чим вона вам не до шмиги?
Не діждавши відповіді, він зачинив за собою двері та, дзенькаючи острогами, пішов коридором до закручених півколом сходів нагору. Піднявшись широкими цементовими сходинами на другий поверх, Форест почув за одними дверима бренькіт фортепяно шпарку танечну мелодію і вибух реготу. Він прочинив ті двері й зазирнув до білої кімнати, залитої сонцем. За фортепяно сиділа дівчина в рожевому кімоно і хатньому чепчику, а ще дві, вдягнені так само, побравшись за руки, гопцювали по кімнаті перекривляли якийсь танець, що його запевне не вчили в танцкласі й не призначали для чоловічих очей.
Дівчина за фортепяно побачила Діка, моргнула йому і грала собі далі. А танцюристки ще з хвилину не помічали його. А тоді злякано вереснули і, регочучи, впали одна одній в обійми. Музика змовкла. Всі три були юні, здорові, квітучі дівчата, і в очах у Фореста засвітивсь такий самий теплий вогник, як тоді, коли він дивився на Принцесу Фозрінгтонську.
Враз посипалися жарти й шпильки, як звичайно в товаристві молоді.
Я вже пять хвилин дивлюсь, заявив Форест.
Обидві танцюристки, прикриваючи своє збентеження, відповіли, що не вірять, і почали нагадувати численні й загальновідомі випадки, коли його спіймано на брехні. А дівчина за фортепяно Ернестіна, сестра Дікової дружини, запевняла, що з його уст злетіли перли щирої правди, що вона побачила його тієї ж миті, як він зазирнув до кімнати, і що, на її думку, він споглядав їх куди довше, ніж пять хвилин.
Ну, дарма вже, перебив Форест їхнє джерготіння. Берт, невинна душа, думає, що ви ще не повставали.
Авжеж ні для нього, відмовила одна з танцюристок, схожа на жваву юну Венеру. І для вас теж ні. А тому гайда звідси, хлопчику. Гайда, гайда!
Слухай-но, Лут, суворо почав Форест. Ти думаєш, що як я похилий старий дід, а тобі тільки вісімнадцять років і ти, між іншим, сестра моєї дружини, то ти вже й можеш збиткуватися з мене? Ви, шановна панно, вже забули, скільки ляпанців діставали від мене за останні десять років? Я можу нагадати, нехай і Рита почує, хоч вам воно, звісно, й прикро. Це правда, що я вже не такий молодий, як був колись, але він помацав біцепс на правій руці й удав, ніби засукує рукава. Але я ще не зовсім здохляк і, як оком змигнути
Що? войовниче перепитала дівчина.
Як оком змигнути, похмуро буркнув він. Як оком змигнути А крім того, на превеликий мій жаль, мушу вам сказати, що чепчик у вас зсунувся набакир. І взагалі його пошито, лагідно кажучи, не з великим смаком. Я б міг пошити багато кращого чепчика навіть лівою ногою навіть заплющившись навіть бувши пяний як чіп.
Лут гнівно мотнула білявою голівкою, позирнула на товаришок, ніби шукаючи допомоги, й сказала:
Ой, глядіть! Невже ви гадаєте, що три молоді здорові дівчини не дадуть ради одному підтоптаному чоловікові, та ще й гладкому, як кабан? Як ви скажете, дівчата? Даймо йому гарту! Адже йому сорок з гаком, і в нього аневризма[1] серця. І ще, хоча й негарно розкривати родинні таємниці, знайте, що у нього меньєрова хвороба[2].
Ернестіна, невисока, але кремезненька вісімнадцятирічна білявка, схопилася з-за фортепяно, і всі три дівчини, гайнувши до дивана у віконній ніші, вхопили в обидві руки по подушці. Тоді вишикувались уряд, передбачливо розступившися так, щоб зручно було замахуватись подушками, і рушили на ворога.
Форест наготувався до бою, але потім підняв руку як сигнал до перемиря.
Страхопуд! Страхопуд! глузливо загукали дівчата спершу навперебивки, тоді дружним хором.
Форест енергійно закрутив головою.
І за це, й за решту ваших зухвалих витівок ви, всі три, дістанете по заслузі. Всі кривди, яких я лишень зазнав у житті, тепер сліпучим вогнем спалахнули в моїй памяті. За мить мене нападе бойовий шал. Але спершу як фахівець сільського господарства я хочу смиренно запитати тебе, Лут: скажи мені, заради всього святого, що таке меньєрова хвороба! На овець вона переходить?