Справді? запитав містер Крокет.
А ви ж як думали? Ні, я ще не починав дуріти, але як почну, отоді побачите!
А коли ж ти почнеш? Як одержиш диплома?
Дивовижний юнак похитав головою.
Ні, після диплома я ще піду принаймні на рік до сільськогосподарського коледжу, на додатковий курс. Бачте, мене починає захоплювати сільське господарство. Я хочу щось зробити в ньому Щось створити. Бо мій батько, можна сказати, не творив нічого. І ви, панове, так само. Ви прийшли зі Сходу, захопили новий край і почали збирати гроші, як матроси витрушують самородки з дерну, наткнувшись на незаймане родовище.
Голубе мій, я, здається, маю трохи досвіду в каліфорнійському сільському господарстві, ображено перебив містер Крокет.
Певне, що маєте, але ви нічого не створили. Ви від правди не втечеш: ви тільки нищили. У сільському господарстві ви були ловцем фортуни, як золотошукачі. Що ви зробили? Взяли сорок тисяч акрів найкращої землі в долині Сакраменто і рік у рік сіяли на ній пшеницю. Сівозміни були вам і не в голові. Солому ви палили. Перегній виснажували. Орали міленько, на чотири дюйми, а підґрунтя тільки втрамбували плугами, наче цементовий хідник. І так виснажили ту чотиридюймову плівку, що вона вже й насіння не вертає. Кажу вам, ви нищили. І мій батько так само. І всі. А я ось візьму батькові гроші й почну творити. Скуплю за безцінь оту покинуту землю після пшениці й заходжуся коло неї переорю глибоко й добюся, що вона у мене родитиме краще, ніж родила у вас із самого початку.
Під кінець передостаннього курсу містер Крокет знову спитав Діка, коли ж той почне «дуріти», як нахвалявся.
Я ж казав як відбуду ще рік у сільськогосподарському, відповів юнак. Тоді накуплю землі й заведу господарство справжнє, таке, як слід. І аж тоді подамся шукати свою «ватагу біля вогнищ».
І велике господарство хочеш ти завести на почин? запитав містер Девідсон.
Може, на пятдесят тисяч акрів, а може, й на пятсот. Там побачимо. Вже як загрібати дармовий зиск, то якомога більший. Адже Каліфорнія, по суті, ще не заселений край. За пятнадцять років та земля, що я тепер можу купити по десять доларів акр, коштуватиме пятдесят, а та, що нині коштує пятдесят, підскочить до пятисот, хоч я для цього й пальцем не ворухну.
Пів мільйона акрів по десять доларів це пять мільйонів доларів, поважно нагадав містер Крокет.
А по пятдесят це буде двадцять пять мільйонів, засміявся Дік.
А втім, опікуни вже не вірили, що він колись іще почне «дуріти», як нахвалявся. Звісно, він може прогайнувати скількись грошей на свої сільськогосподарські химери, але щоб він по-справжньому вдарився в якісь дурощі після стількох років такої здержливої поведінки, здавалося неймовірним.
Університет Дік закінчив, не справивши ніякого фурору своїми успіхами. На курсі він був тільки двадцять восьмий. Найвизначніше його досягнення було те, що він зумів опертися принадам багатьох вродливих дівчат і натискові їхніх матусь. Крім того, на останньому курсі він відзначився тим, що довів збірну університету, капітаном якої став, до перемоги над стенфордцями першої за пять років. Тоді ще не було високоплатних футбольних тренерів, і найбільше важили якості окремих гравців; але він зумів утовкти у свою команду принципи колективної гри та самопожертви, і в День подяки[12] «голубі з золотом» тріумфально пройшли по Маркіт-стріт через Сан-Франциско, святкуючи перемогу над незмірно дужчою командою.
На додатковому курсі в сільськогосподарському коледжі Дік зовсім не ходив на лекції, а тільки працював у лабораторіях. Фактично він наймав собі власних лекторів і витратив чималенький капітал на самі подорожі з ними по цілій Каліфорнії. Жака Рібо, який вважався одним з найбільших у світі авторитетів у царині агрохімії, Каліфорнійський університет за шість тисяч доларів на рік перенадив його з Франції, де він одержував дві тисячі, а потім гавайські цукрові плантатори знов перенадили його до себе за десять тисяч, Дік спокусив пятнадцятьма тисячами та приємнішим, помірнішим каліфорнійським кліматом, і Рібо підписав контракт на пять років.
Панове Крокет, Слокем і Девідсон аж руки зняли вгору, жахнувшися, і вирішили, що оце й починаються обіцяні дурощі молодого Фореста.
А втім, то була тільки одна з марнотратних Дікових витівок. З вашингтонського уряду він украв провідного фахівця-тваринника, щедро накинувши йому платню, таким самим розбійницьким способом відібрав університетові штату Небраска найкращого знавця молочного господарства і нарешті розбив серце деканові сільськогосподарського коледжу Каліфорнійського університету, привласнивши професора Нірденгамера, справжнього чарівника щодо керівництва великими фермами.