Скільки, сказали ви, у мене грошей? раптом спитав Дік начебто зовсім не до речі.
Десь близько двадцяти мільйонів, за найскромнішим підрахунком, ураз відповів містер Крокет.
А що як я зараз захочу взяти сто доларів? провадив Дік.
Ну тоді гм містер Слокем озирнувся на колег, ніби просячи підказати.
Тоді нам доведеться спитати тебе, навіщо тобі ці гроші, відповів Дікові містер Крокет.
А як я вам відкажу, мовив Дік дужо повільно, дивлячись містерові Крокету просто в вічі, що мені дуже шкода, але я волію не казати, нащо мені ті гроші?
Тоді ти їх не одержиш, ураз відповів містер Крокет, чи вже скорше відрубав трохи роздратовано.
Дік повільно кивнув головою, ніби запамятовуючи цю відповідь.
Але ж, любий мій, квапливо підхопив містер Слокем, ти, звичайно, розумієш, що тобі ще рано доручати гроші. Порядкувати ними поки що будемо за тебе ми.
Цебто я не можу взяти з них ані цента без вашого дозволу?
Ані цента, враз відрубав містер Крокет.
Дік замислено кивнув головою і промурмотів:
Розумію
Звичайно, буде цілком природно і справедливо, щоб тобі давали скількись там на всякі дрібні витрати, докинув містер Девідсон. Скажімо, долар на тиждень чи, може, й два. Як підростатимеш, цю суму можна й збільшувати. А коли тобі вийде двадцять один рік, тоді ти, безперечно, будеш спроможний сам порядкувати своїми справами радячись із нами, звичайно.
А поки мені нема двадцять одного року, з усіх своїх мільйонів я не зможу взяти й ста доларів, щоб витратити, як мені схочеться? запитав Дік покірливо.
Містер Девідсон почав був відповідати, добираючи заспокійливих виразів, але хлопець підняв руку: я, мовляв, ще не скінчив.
Як я зрозумів, я можу витрачати свої гроші тільки за нашою спільною згодою вас трьох і моєю?
Опікунська рада закивала головами.
Цебто як ми погодимось, так і буде?
Опікуни знов кивнули.
Ну, то я хочу мати сто доларів зараз, заявив Дік.
Навіщо вони тобі? спитав містер Крокет.
Можу сказати, спокійно відповів Дік. Я піду в мандри. У подорож.
Ти сьогодні підеш спати рівно о пів на девяту, відмовив містер Крокет. І ніяких ста доларів не одержиш. Та пані, про яку ми тобі говорили, прийде сюди на шосту годину. Вона, як ми тобі пояснили, доглядатиме тебе весь час, день у день від ранку до вечора. О пів на сьому, як звичайно, ти повечеряєш разом з нею, а потім вона подбає, щоб ти вчасно ліг спати. Як ми вже сказали, вона має заступити тобі матір стежитиме, щоб у тебе завжди були помиті вуха й шия
І щоб я купався щосуботи ввечері, докінчив за нього Дік якнайлагідніше.
Саме так.
А скільки ви цебто скільки я платитиму тій пані за її послуги? спитав Дік, несподівано звернувши на інше: у нього вже була така звичка, і він не раз спантеличував тим учителів та однокласників.
Містер Крокет уперше відповів не зразу, а спочатку прокашлявся.
Адже це я платитиму їй? допитувався Дік. Зі своїх двадцяти мільйонів цебто?
Батькова порода, тихенько мовив сам до себе містер Слокем.
Місіс Самерстон, тобто «та пані», як ти зволив її назвати, одержуватиме сто пятдесят доларів на місяць, або ж тисячу вісімсот на рік, відповів хлопцеві містер Крокет.
Пропащі гроші, зітхнув Дік. Та ще й харч і помешкання!
Він підвівся, як справдешній аристократ не спадковий, зате вихований за тринадцять років у палаці на Ноб-Гілі. Підвівся так, що й опікунська рада мимоволі повставала зі шкіряних фотелів. Одначе й не так, як підводяться маленькі лорди Фонтлерої[8], бо він мав двоїсту натуру. Він уже знав, що у людського життя багато облич і багато шляхів. Недарма Мона Сангінетті перемагала його на диктантах. І недарма він бився з Тімом Гаганом унічию, до замирення, а потім удвох із ним верховодив товаришами.
Його доля народилась у несамовитій золотій гарячці сорок девятого року[9]. В палаці з нього вирощено аристократа, а в міській школі виховано демократа. Рано розвинувшись, він уже розумів, нехай ще трохи й по-дитячому, відміни між привілейованою кастою і широкими масами; а під усім тим його сповнювала уперта воля й спокійна самопевність, незбагненна для трьох літніх добродіїв, яким було доручено його долю і які зобовязались примножити його мільйони та зробити з нього справжню людину таку, як вони її собі уявляли.