Саме Масарикові вдалося переконати чи не всіх активістів чеської еміграції в Швейцарії та Франції, що вони мають не тулитися до тих, хто їх «приймає» іти в обійми російських монархістів, а прямувати туди, де їх «ніхто не чекає» боротися за визнання права на існування майбутньої чехословацької держави в Лондоні, Парижі та Вашингтоні. І Масарик та його послідовники чудово впоралися з цим надскладним завданням ще до закінчення війни й Франція, й Британія визнали очолювану Масариком Чехословацьку Національну Раду як тимчасовий уряд Чехословацької держави, якої ще не було. Це був унікальний факт у історії світової дипломатії юридичне визнання не після, а до фактичного виникнення держави. Величезне значення для цього мали три чинники: по-перше, агітаційно-розяснювальна діяльність чеських діячів, насамперед самого Масарика та Бенеша, у західних країнах. По-друге, досконало організоване чеське підпілля в Австро-Угорщині за словами Масарика, не пізніше ніж на четвертий день він мав повну інформацію про всі рішення й хід дискусії на засіданнях австро-угорської Ради міністрів. І передавав ту інформацію британцям (жив бо у Лондоні). І, нарешті, організація чеськословацьких легіонів з числа австро-угорських вояків, які добровільно перейшли на бік Антанти. В Італії, у Франції і, перш за все, в Росії. Там, де була найбільша кількість військовополонених.
У травні 1917 року Масарик прибув до Росії саме там, коли було повалено царат, зявилися умови для формування з окремих добровольчих полків з військовополонених чехів та словаків цілого корпусу. Під українським містом Зборовим чехословацький легіон завдав рішучої поразки австрійцям 3 тис. чехословаків взяли в полон 62 офіцери та 3150 австрійських вояків, захопили 15 гармат та багато кулеметів. День битви під Зборовим у Чехословаччині вважався Днем армії (щось на кшталт радянського 23 лютого). Проводжав «своїх хлопців» на фронт Масарик.
З літа 1917 року Масарик постійно мешкав у Києві адже саме тут працювала Чехословацька національна рада, неподалік Києва дислокувалися чеські легіони. Масарик часто виїздив до Москви та Петрограда. Так склалося, що йому довелося тричі бути наочним свідком встановлення більшовицької влади у Петрограді, в Москві і в Києві, коли його брали війська Муравйова.
Українці, малороси чи русини?
Перебуваючи в Києві, Масарик мав безпосередні особисті контакти з Михайлом Грушевським, Симоном Петлюрою, Володимиром Винниченком.
На жаль, обєктивні інтереси, які визначали зовнішньополітичну орієнтацію українських і чеських самостійників, на той час відрізнялися, більше того, були діаметрально протилежними. Ворогом чехів був пангерманізм, який прагнув установити своє неподільне панування на теренах Австро-Угорської імперії. А союзником, і то дуже важливим, Росія. Створення ж незалежної української держави вимагало боротьби в першу чергу проти Росії. А цього Масарик не розумів чи, радше, не хотів розуміти. «Малороси, на моє переконання, стверджував він в інтервю газеті «Утро России», опублікованому 19 серпня 1917 року, мають головного ворога в особі Німеччини. Я стежу за українським питанням, як воно розвивається в німецькій політичній літературі, і там останнім часом цілком ясно та відверто кажуть про захоплення України. Отож я думаю, що сильна Росія в інтересах самих українців». Після того як Українська Рада була визнана російським Тимчасовим урядом як крайова влада в Україні, передбачливі чехи вирішили укласти договір про статус чеськословацьких військових формувань в Росії (а точніше в Україні) з владою не лише петроградською, але й київською. Тоді й дійшло до угоди, підписаної Масариком та народним секретарем (міністром) закордонних справ Української Народної Республіки Олександром Шульгіним. Йшлося про умови дислокації, постачання, спільну антинімецьку боротьбу. Але насправді для українців війна проти Німеччини, за великим рахунком, була чужою і непотрібною, в той час як для чеськословацьких легіонерів нищівна поразка Берліна і Відня була єдиною умовою здобуття власної державності, зрештою, просто повернення додому.
Своє ставлення до незалежності України Масарик сформулював задовго до Першої світової воно було негативним. Відокремлення України могло, на його думку, істотно послабити Росію, яка виступала як головна протидія німецькій експансії на Сході Європи. Водночас Масарик, на відміну від переважної більшості чеських проросійських політиків, не повторював і не підтримував тверджень російських шовіністів про «штучний» характер української мови, про те, що український рух інспіровано німецьким та австро-угорським генштабами. «Малороси відрізняються від великоросів не лише діалектом, але й умовами господарювання, землею, кліматом. Малорос має інший характер ніж великорос внаслідок усього свого світогляду Для малороса великоросійська мова є зовсім штучною», писав він ще 1905 року. А 1908 року в австрійському парламенті рішуче підтримав депутатів-українців, які давали відсіч намаганням галицьких москвофілів Маркова та Глібовицького запровадити російську як офіційну мову для «руського» населення Галичини.