Северин Наливайко
Костянтин Василь Острозький
Острозька Біблія перше повне видання всіх книг Св. Письма церковнословянською мовою здійснене в Острозі 1581 року зусиллями князя Костянтина Острозького
Тарас Федорович (Трясило)
Інший український народний вожак, Тарас Трясило, страчений 1632 року, став історичним прототипом головного героя в чудовій повісті Гоголя «Тарас Бульба», перекладеній, до речі, шведською мовою. Гоголь залишив у літературі, певне, найпрекрасніший памятник Україні та епосі придніпровської військової романтики.
* * *Під тиском нестерпних умов, коли Україну з одного боку плюндрувала татарва, а з другого точила піт та кров польська шляхта, населення змушене було втікати й шукати надійного сховку. Внаслідок цього процесу утворилася інституція, що належить до найцікавіших суспільних явищ в східній Європі, козацька республіка, котра виникла у нижній течії Дніпра. Спершу там панував, можливо, первісно-общинний лад, але згодом в силу певних обставин розвинувся поділ на касти. У ньому проявилися анархічні, індивідуалістичні та комуністичні риси української нації.
Слово «козак»[7], споріднене за значенням з розповсюдженим в Угорщині та серед південних словян словом «гайдук», певно, азіатського походження і повязане з монгольською навалою; воно згадується також у листі кримського хана Менглі Гірея до царя Івана Грозного, датованому 1492 роком, де мовиться про ординських козаків. Пізніше це слово часто зустрічалося на східних та південних теренах сьогоднішньої Росії, і значення його мінялося залежно від місцевості. На Кримському півострові козаки творили певну соціальну верству, вони обробляли землю та платили податок військовими трофеями. На заході Росії це були вільні землероби, а на берегах Дніпра, Дону та Волги козаки жили головним чином з рибальства.
Менґлі I (посередині) зі своїм старшим сином Мехмедом (ліворуч) перед султаном Баєзедом II (праворуч)
Поступово козаки, які жили по середній та нижній течії Дніпра, стали прибирати виразно войовничого характеру, бо волелюбні українці добували собі зі зброєю у руках не тільки засоби для існування, а й боролися за волю та незалежність свого народу. До них усе більше й більше стало приєднуватися людей без сталого притулку, а то й просто авантюристів, які шукали захисту від татар, турків чи поляків. Політика польського уряду була спрямована на те, щоб мати якнайбільший вплив на цю державу в державі, переманити на свій бік частину «розбійників», звільнивши їх від оподаткування військовими трофеями (на відміну від кочівників), та поступово закабалити решту землеробів, утягнувши їх у систему суспільних відносин, що панували на той час у Польщі. Останній план польського уряду, як ми уже бачили, провалився, зате намір щодо «розбійників» удався. Стала куватися нова зброя, яка невдовзі повернулася проти самої ж Речі Посполитої. Уже в 1506 році було видано указ польського уряду про поділ козаків на «низових», тобто запорожців, та «городових», тобто тих козаків, котрі проживають по містах України. А за правління Стефана Баторія[8] було створено платну козацьку армію, що становила 6000 чоловік і перебувала на службі польського короля, тоді як решта козаків, переважна більшість, змушена була займатись землеробством, рибальством, ремеслом та деякими вільними військовими професіями на землях нижньої течії Дніпра. Власне, ці козаки, відомі під назвою «запорожці», зіграли визначну, просто блискучу, хоча й дуже короткочасну роль в історії східної Європи.
Глянувши на карту, ми побачимо, що Дніпро під Києвом різко повертає на захід, оминаючи розміщені на сході відроги карпатських хребтів, через які не могла прокласти собі дорогу могутня ріка. Проте, щоб добратися до Чорного моря, Дніпрові доводиться пробиватися крізь високі кручі та скали. Тут на його шляху стали так звані пороги, тобто скелясті камені, через які водограями спадає вода. Вони ще й сьогодні є перепоною для судноплавства. Винятком можуть бути хіба окремі невеликі човни, керовані досвідченими лоцманами. Це ті самі пороги, на які у свій час наткнулися наші шведські вікінги. Їм доводилося брати на плечі свої легкі човни й переносити їх берегом, щоб потім знову продовжувати шлях вниз по течії. Упродовж 70 кілометрів південніше Катеринослава простягнулися ці пороги, усього нараховується 11 порогів та 6 «загорож», менших порогів[9]. Відомі прадавні шведські назви семи із них: «Не спи!», «Острів-скала», «Гуркітливий», «Вічний водоспад», «Спадаюча хвиля», «Той, що сміється» та «Удар».