Дніпро в Каневі
Микола Реріх. Заморські гості. 1901 рік
Дніпро разом з Дунаєм є однією з тих словянських рік, котрі найбільше оповиті народною фантазією, а саме слово очевидно, тюркського походження споріднене з назвами рік Дон, Донець, Дністер, Дунай та іншими й означає «вода». Ця ріка оспівана скальдами, носіями трьох словянських мов: українськими, польськими та російськими. «Чудовий Дніпро при тихій погоді» Українському читачеві знайомий цей опис М. Гоголя з його оповідання про Україну. На догоду іронії долі Гоголь, творець великоросійської літературної мови, був українського походження, справжнім сином України, чию національну та мовну самобутність усіма силами намагався заперечити й принизити великоруський брат. На теренах, що прилягають до Дніпра та його приток, і аж до самого гирла розмовляють по селах здебільшого малоросійською мовою, що належить до словянських мов і чию споконвічну самостійність і незалежність від великоруської мови усе частіше ставить під сумнів офіційна наука.
Історія малоросійського, або ж українського, народу ще й дотепер вкрита подекуди темними плямами. Навіть загальноприйнята назва «Україна» (саме слово означає «окраїну», «околицю» і стосується придніпровської території навколо Києва)[1] довго залишалася не до кінця вивченою. Первісно князівство, що утворилося на берегах Дніпра із столицею у Києві, називалося словом скандинавського походження «Русь»[2], і немає жодного сумніву: руси, про яких розповідає у своїй хроніці Нестор, були переважно українцями. Тоді як назва «Росія» стосувалася російського царства, що виникло навколо Москви. У давніх рукописах трапляється латинізована назва «рутенці». Ця назва збереглася, і згодом рутенцями називали ту частину українського населення, яка проживала на території, загарбаній Австро-Угорською імперією. Термін «Малоросія» (Мала Росія) як протиставлення «Великороси» (Московське царство) став загальновживаним у XVІІ ст. після обєднання обох держав і згодом служив спільною назвою трьох губерній на схід від Києва Чернігівської, Полтавської та Харківської. На сьогодні малороси вживають поетичну, але географічно неточну назву «Україна» для позначення усієї території, на якій розмовляють українською мовою. Щодо чисельності малоросійського населення думки розходяться. Найвизначніший знавець українського народу та української історії, чий авторитет не підлягає жодним сумнівам, професор Михайло Грушевський (Лемберг (Львів) Київ) подає загальну цифру 3132 мільйони чоловік, з яких 5,5 мільйона проживає в Австро-Угорській імперії. Навіть якщо така цифра надто завищена, незважаючи на науковий авторитет професора Грушевського, все одно малороси належать до найчисленнішої словянської нації поруч з великоросами та поляками, і уже ця обставина гарантує малоросам увагу, на яку собі заслужила у багатьох відношеннях темна історія цієї нації.
Микола Гоголь
У 1187 році в Іпатіївському літописі вперше зявилося слово «Україна»
Іпатіївський літопис
Карта «Білої Русі або Московії» француза Юбера Жайо 1685 року. Наддіпрянщина показана як «Україна (Vkraina) або край козаків». На схід від неї, між Воронезьким (Worotin) і Рязанським (Rezan) князівствами, вказано «Окраіну» (Okraina), що відповідає землям донських козаків
Карта Радзивіла перше картографічне джерело де використана назва Україна. Перше видання карти було здійснене Віллемом Блау у 1613 році
В. Васнецов. Нестор Літописець (Володимирський собор, Київ)
Михайло Грушевський
Етнографічна територія, яку репрезентують малороси і яка в окремих випадках, як виняток, змушувала говорити про себе у контексті світової історії, простягається по обидва боки Дніпра і через неозорі степи тягнеться до північного узбережжя Чорного моря. Природними кордонами її є: на півночі притоки Дніпра Припять, Десна та Сейм; на заході Карпати, Дністер, Сян та Буг[3]; на півдні Чорне море і на сході Дон. До України належать також менші мовні території на північно-східному узбережжі Криму, на Кавказі, між Доном та його притокою Маничем разом з Кубанню. Найпівнічнішими містами цієї поділеної поміж трьох держав території є Брест, Пінськ та Чернігів, найбільші міста на заході Лемберг (Львів) та Холм (у руській Польщі); найпівденніше місто Новоросійськ на східному узбережжі Чорного моря.