Я гмикнув. Для мене це було новиною, хоч я ніколи навіть і не намагався виділитися у подібній галузі науки.
То як у вас кажуть на чашку? перепитав я.
Філіжанка, повторив детектив.
Надзвичайно! вигукнув я. У Відні обовязково скористаюся цим словом. Це надасть мені додаткового бонусу.
Ви дозволите, я закурю? звернувся Людкович.
Почувайтеся як удома.
Я спостерігав, як він вийняв з кишені елегантну люльку. Видно, вона вже була наповнена тютюном заздалегідь, бо детективу залишилося лише запалити. Двічі затягнувшись, Людкович сказав:
Я вас слухаю, пане Рутецький! Що ви хотіли від мене почути?
Ерцгерцог Карл Людвіг рекомендував вас як знавця своєї справи, почав я. Це правда?
Ерцгерцогу видніше.
Не сумніваюся у цьому. Перед тим, як, так би мовити, відкритися перед вами, хочу зясувати наступну деталь. Пані Малґожата Серватка, пробачте за мої слова, можливо, як місцевого, вони вас образять, досить-таки посередня актриса. Однак ерцгерцог називає її провідною. Я не можу віднести себе до поціновувачів театру, але, пробачте, провінціалізм не помітити важко.
Ви мене не образили, відповів Людкович. Я ніколи не був шанувальником ні театру взагалі, ні гри пані Серватки зокрема. А ерцгерцогу Австрійському пані Малґожата подобається не лише як актриса, якщо ви мене розумієте.
Причиною цього є protégé брата цісаря?
Швидше навпаки. Дозвольте дещо просвітити вас.
Теофіл Людкович знову затягнувся.
Театр, який ми відвідували учора, побудував граф Станіслав Скарбек, почав він. Може, це й виглядатиме дивно, але майже одразу після відкриття у театрі працював граф Александер Фредро, досить відомий драматург.
А що тут дивного? запитав я, надпиваючи каву.
А дивним було те, що дружиною графа була, та і є зараз, Зофія Скарбек.
Дочка?
Колишня дружина.
І яким боком до цього причетна пані Малґожата?
В Александера і Зофії Фредро є син Ян Александр. Смію сказати, постать досить колоритна. Свого часу його батько входив у польську Раду Народову, а син пішов далі. Вступив у національну гвардію, став адютантом підполковника Хожницького, навіть отримав Хрест заслуг. Після того як угорсько-польські війська були розбиті біля Тімішоари, втік спочатку до турків, а потім перебрався до Парижа. Туди відбули і його батьки. Так от. Іще до заворушень в Угорщині увесь Львів говорив про інтрижку між сином графа Фредро і красунею Малґожатою Серваткою. Це, звісно, могло лишитися непоміченим і ні до чого не зобовязуючим фліртом, але буквально місяць тому пані Малґожата повернулася з Парижа, де, за чутками, зустрічалася з Яном Александром.
Ця інформація мене зацікавила, бо чудово вписувалася у мій план.
Перший! тихо сказав я.
Прошу? не зрозумів Людкович.
Ні-ні, не звертайте уваги! Ваша розповідь дуже цікава і корисна для мене. Мушу вкотре зробити комплімент ерцгерцогу про його чудове знання тутешніх реалій. Він не помилився у своєму виборі.
Я не чекав ніякої реакції від співрозмовника, та й він ніяк не відреагував на мої слова.
Пане Людкович, ви давно працюєте у поліції? поцікавився я.
Ось уже девятий рік. Я починав іще відтоді, коли директором поліції у Львові був Леопольд Захер-Мазох[9]. Спочатку був наглядачем, тепер комісар поліції.
Тепер про справу! Мені потрібен список усіх іноземців, котрі перетнули кордони Королівства Галіції і Лодомерії за минулий місяць і зроблять це до візиту його цісарської величності.
Теофіл Людкович декілька разів затягнувся, випустив густий дим, і я подякував, що нас розділяє невеличкий столик.
Це повязано з безпекою цісаря? раптом запитав він.
Ми повинні бути готові до усіляких несподіванок.
Я не став заперечувати очевидне.
Ви можете надати мені таку інформацію?
Безперечно! Щоправда, цьому може завадити упереджене ставлення пана намісника до мене.
Я усміхнувся.
Нехай це вас не турбує, заспокоїв я. Не далі як дві години тому я переконав пана графа у вашій цілковитій лояльності до його цісарської величності. Гадаю, пан бургомістр не тягтиме з цим і повідомить про це пана Ґолуховського.
Тоді дозвольте відкланятися! підвівся Теофіл Людкович. З вашого дозволу я особисто представлю список завтра.
Буду чекати! Мій слуга відвезе вас туди, куди забажаєте.