Ой, а як ти сюди, милок, забрався?! прокричала вона. Тобі сюди не можна.
Не можна! Не можна! закричали її два коти. Один був чорний, як ніч, другий колись був, напевно, білим, але жив давно в лісі та на болотах і тому неабияк випачкався. Котів я якось відразу не помітив, напевно вони були десь поруч, за пагорбом.
Чому? здивувався я, моргаючи очима від яскравого сонця, вибравшись з темряви.
А ось чому! вказувала вперед стара.
Я не відразу розібрав куди вона показує, але потім, коли мої очі звикли до сонячного світла, побачив жахливу картину. Якщо раніше я чув, що в морі є десь місце, куди магнітне чаклунство стягує всі втрачені або потонули кораблі і місце це називається кладовищем загиблих кораблів, то щось подібне я побачив і тут. Тільки тут було велике безкрайнє болото, поросле місцями невеликим чагарником, покрите тванню, болотної травою і ще чимось, що росте на болотах, а посеред всього цього лежали старі, проржавілі паровози. Більшість з них глибоко пішло під воду і на поверхню виступали лише їхні дахи, десь стирчали паровозні труби, прямо переді мною, метрів за сто, з води виступали тільки колеса напевно паровоз перекинувся і лежав догори колесами. Були тут паровози усіх можливих моделей, їх було дуже багато. Вони навалювалися один на одного, упиралися бортами, носами, піднирювали один під одного. Вдалині я навіть помітив бронепоїзд. Його іржаві знаряддя дивилися в мою сторону і це було моторошно.
Не можна туди, милок! посміхнулася стара і запропонувала вибратися до неї на пагорб. Там загибель. Вірна загибель для будь-якого паровоза, що туди потрапить. Ось зовсім недавно, на моїй пам'яті, один ось такий же, ступив в болото, та так вибратися і не зміг. Потягло його болото, цілком проковтнуло.
Та як же це? здивувався я. Як таке виходить?
Не відаю я. відповіла стара.
Таємниця страшна! промурчав чорний кіт.
Та ти, я подивлюся, вже й сам потріпався, похитала головою баба, час від часу шепелявлячи. У місця згубні забрів, та хоч нас знайшов. Говорила бабуля. Ти нас не бійся. Ми місцеві, давно тут живемо, всі ходи-виходи знаємо. Допоможемо заблукав.
Допоможемо. промурчав світлий кіт і потерся об моє колесо. А коліщатко то зламано!
Ой! стрепенулася стара. Як зламано? підбігла до мене. І справді недобре з коліщатком. Лікувати потрібно.
Лікувати потрібно, лікувати потрібно. погодилися з нею коти.
Допоможемо паровозику? спитала стара у котів.
Допоможемо, допоможемо. загурчала ті і взялися якось загадково підморгувати їй.
А ви і в механіці розумієтеся? стало цікаво і мені.
А то як же! здивувалася стара. Розуміємося. І дуже багато ще в чому розуміємося.
Так ви механіки! вирвалося в мене. Хоча згорблена стара і два коти не надто походили на механіків.
Майже що. прогурчав чорний кіт. Ми більше ніж механіки. Ми володіємо механічної магією. Ремонтуємо силою заклинань, відварів, настоянок, масляних сумішей та інших технічних речовин, невідомих відсталій науці.
Ух ти! здивувався я. А ангар де ваш?
А недалече, милок, вступила в розмову стара. Тут, недалеко. Всього-то хвилин тридцять ліском пройтися і на місці будемо. примружилася вона.
Та що півгодини, швидше доберемося. підхопив чорний кіт, облизуючись чомусь.
У нас там все вже готове, всю дорогу не замовкала стара. Ми тобі припарки поставимо, масло змінимо, метал настоянками отрихтуємо, іржу розчинемо і метал на цих місцях наростимо. Ми в цих справах багато що розуміємо. шепотіло вона.
Скажу відразу, ліс то був той же самий похмурий, холодний, вологий і темний. Гілки все так само змикалися над трубою, не пропускаючи вниз світло, підлісок закривав собою весь простір між стовбурів дерев. Ми йшли по зеленому тунелю. Мені навіть здалося, що начебто б саме для нас дерева розступилися в сторони, відкриваючи прохід, але так і не розімкнули гілки над нами.
Я слухав неуважно стару, весь час озираючись по сторонах. Мені здавалося, що звідти, через чагарники, з-за стовбурів дерев, з темряви хтось за нами спостерігає. І спостерігачів там було дуже багато, відразу по кілька за кожним деревом. Всі вони були злі і були готові ось-ось вискочити і накинутися. Тепер я розумію чому стара час від часу переставала розповідати мені про свою механічну магію і шикала у бік лісу. Напевно, заспокоювала тих, хто там сидів.