Коти простували поруч, гордо задерши хвости. Один праворуч, другий ліворуч від мене.
А ось ми майже вже і прийшли, вказала вперед стара. Ось і наш ангар хатинка.
Попереду щось замаячило, займаючи собою весь прохід. То була звичайна дерев'яна хатинка. Звичайна та не зовсім звичайна. Старе дерево у вогкості поросло мохом. Єдине вікно давно не милось, а дах, що був зроблений з очерету, потемнів і вимагав заміни. Хатинка час від часу коливалася і з боку здавалося, що вона дихає.
А як же ми там все помістимося? здивувався я.
Про то не турбуйся, милок! вимовила стара. Ось, подивись. і вона раптово засвистіла. Від її свисту у мене відразу ж вуха заклало, а коли вона перестала ще якийсь час я погано чув.
Гей, дерев'яна, повернись до мене передом, до лісу задом! прокричала стара. У ту мить мені здалося, що я вже десь чув цю фразу, от тільки де все ні як не міг згадати.
«Дерев'яна» затремтіла і, на мій подив, почала підніматися. Хатинка піднімалася вгору, розштовхуючи собою в сторони гілки, а де і самі дерева. Дерева розходилися, як живі, гілки завбачливо відгинається убік, а які не встигали, ті просто ламалися під напором хатинки, що почала рухатися.
Та швидше ти, дерев'яна! прокричав чорний кіт. Ми що тут тебе рік чекати будемо?!
Хатинка піднялася на своїх маніпуляторах вгору, повернулась там на півоберта і так само акуратно і неспішно опустилася вниз. Ми стояли осторонь і тільки зараз я зрозумів справжні розміри цієї споруди. Вона була величезна, висотою в три ангара, а завширшки п'ять паровозів. Поки ми стояли далеко вона нам здавалася не більше звичайного будинку.
З цього боку не було вікон, тільки одні двері і великі ангарні ворота. Ворота відчинилися і стара запропонувала мені туди в'їхати.
Ось ми і вдома, показувала шлях вона. У нас тут і відвари, і коріння, і масла машинні настояні на ялинових шишках. І піч чудодійна.
А пічка навіщо? здивувався я. Посеред хатинки, що була розміром з ангар, стояла величезних розмірів піч, в яку цілком міг вміститися паровоз і місце ще залишалося. Піч вже була розігріта і навіть палала жаром.
А як же по іншому? зробила здивоване обличчя стара.
Це щоб кісточки твої розпарити. додав світлий кіт.
Це щоб порчу паровозну з тебе зняти. промурчала і темний кіт.
Щоб усі пом'ятості м'якше стали і відвари цілющі їх отрихтовати змогли.
Щоб іржу цілющий вогонь відділив від корпусу твого, а ми потім олійними екстрактами метал змогли на тебе наварити.
І так солодко звучали їхні слова, так манила пічка. Ну прямо так само, як і болото, коли я продирався через ліс. І я вже подався до пічки, в теплий і приємний жар, як раптом порівняння з лісом мені стало очевидним з тим, що відбувалося зараз. Порівняння це мене привело в почуття, щось осмикнуло мене і чари тут же спали. Теплий жар пічки перетворився на обпалюючу спеку і я навіть почав відчувати як метал потроху піддається і ось-ось почне плавитися.
Гей, ангар, слухай мене! закричав я. Туши швидко піч. Підіймайся на маніпулятори і гайда звідси, в бік найближчих залізничних колій.
І що б ви думали?! Він мене послухався. А як же могло бути інакше то?! Один механізм інший зрозуміє з півслова. Зрозуміє, послухається і розбереться що другому добре, а що ні.
Хатинка похитнулася, стулки печі зачинилися і запал та жар почав вщухати за ними, стара і коти від хитавиці покотилися під стіну. Покотилися і відразу ж перестали бути добрими да чемними. Закричали, руками та лапами замахали, коти ті й зовсім заверещали. А хатинка тим часом погойдувалася з боку в бік на ходу.
Дерева своїми лапами чіплялися за її ноги-маніпулятори, тяглися гілками-гаками до дверей, обманута у своїх очікуваннях, зла звірина та інша лісова нечисть стрибали внизу, намагаючись дотягтися до дверей.
І так тривало з півгодини
А що потім? не витримав хтось із слухачів.
А потім хатинка на маніпуляторах пройшла через весь ліс, прокрокувала по парі боліт, та вийшла до гілки, що вела прямо сюди. Тут я подякував хатинйі, запропонував їй піти з лісу, але вона сказала, що її військові тут залишили на випадок війни, під стару будівлю замаскували, і вона повинна вірою і правдою і далі служити, тому покинути свій бойовий піст не може. Пообіцяв я тоді час від часу заскакувати виявляється їй військові залишили цілий склад мастильних матеріалів, і ледве тягнучи колеса ось випадково забрів сюди в депо.