Ви мали б звикнути до похмілля занадто часто пиячите, сухо мовила Людовіка, анітрохи не співчуваючи чоловікові. Мені стало відомо, що ви збираєтеся змінити умови альянсу з Військом Запорозьким. Це правда?
Угу.
Яне, ви тямите, що коїте? Ви усвідомлюєте, що ви не король, а лялька, якою вертять усі кому не ліньки? жорстко запитувала Людовіка. Невже у вас зовсім немає почуття власної гідності, що ви дозволяєте шляхті командувати вами? Ви маєте наполягти на своєму
Господи, як ви всі мені набридли зі своїми інтригами та шкурними інтересами! вибухнув Ян. Яка мені користь із того, що посилиться моя влада? Я все одно не передам її своєму синові! Та й не маю його! А клопотатися заради ваших інтересів чи інтересів імператора Леопольда не хочу!
Справа не в чиїхось інтересах. Ви не маєте права відмовлятися від своїх планів! Ви мусите дбати про посилення рідної Польщі
Та чхав я на Польщу! Набридла мені ваша Польща! Волію дивитися на собаку, ніж на поляка![28] безтактно заявив Ян Казимир. Чому я мушу дбати про неї, коли сам польський народ[29] настільки дурний, що не може чимось поступитися сьогодні заради кращих перспектив у майбутньому? Людовіко, я так стомився від усього цього! І в мене голова болить!
Людовіка зітхнула, підсіла до чоловіка ближче та почала лагідно гладити його поголену голову. Руки в неї були мякі й прохолодні, і Ян аж замугикав від задоволення.
Яне, я розумію вашу втому й розчарування власним народом, лагідно заговорила королева. Але ж згадайте, як ви поневірялися життям, поки не посіли трон батька. Невже ви марно зазнали стільки розчарувань і пригод? Раніше ви були такі сильні, тож не здавайтеся й нині. Тим паче, що я поруч! І ми з вами
Не вмовляйте мене, Людовіко. Учора я відправив до Виговського Перетятковича, секретаря Беневського, з новими пунктами, на які він муситиме погодитися, бо в нього немає іншого виходу.
Ви відправили для цієї важливої справи таке убозтво, як секретар?! Та як ви
А Беневський і Євлашевський навідріз відмовилися, бо вони, бачте, присягали Виговському під Гадячем, що не порушать умов цієї угоди! перебив королеву Ян. Тож кому ще це довірити, як не такій дрібній людинці, яка ледь не луснула від гордощів?! Тим паче, що у винагороду йому пообіцяли шляхетство.
Гетьман ніколи не підпише нових пунктів! вигукнула Людовіка. І ви навіки втратите Україну!
Становище гетьмана настільки складне, що він погодиться його ненавидить чернь, ним незадоволені низові козаки, старшина теж, а Московія люто наступає на Україну, говорив Ян Казимир. І в умовах війни з Московією зрив альянсу з нами позбавить його союзника. А ще таке не сподобається Мехмедові Ґераю, бо це руйнує його власні плани на війну з Московією. Тож я наполегливо раджу вашій величності вгамуватися й не краяти свого піднесеного серця цією надокучливою угодою. І благаю вас дати мені спокій.
Нехай помилує Господь вашу грішну душу, бо Він давно покарав вас відсутністю розуму, крізь зуби процідила Людовіка, зрозумівши, що спізнилася, люто зиркнула на Яна та швидко вийшла з кімнати.
Ян лише знизав плечима та перевернувся на бік голова нестерпно боліла чомусь лише з одного боку, тому він заплющив очі, сподіваючись заснути. «Вона дійсно маленький ефіоп, який осідлав слона»[30], подумав він.
Розділ VIII
Щит
Чоловік і дружина повинні бути подібні рукам й очам: коли рукам боляче очі плачуть. А коли очі плачуть руки витирають сльози.
Святий Іоан ЗолотоустОх! не стримала вигуку Марічка, бо дитя в животі боляче вдарило під ребра.
Що таке, пані? Невже зле стало? з тривогою запитала Олена Виговська, яка сиділа поруч.
Ні. Штовхається сильно. І поперек ниє, поскаржилася Марічка.
Подай пані подушку під спину та ослінчик під ноги, наказала гетьманша одній з дівчат зі свого почту.
Не варто. Буде краще, якщо твоя милість дозволить мені піти додому, попросилася Марія.
Так, звичайно. Але нам буде сумно без тебе, мила пані! щиро зізналася Виговська, однак наказала підготувати візок, щоб Марію відвезли додому.
Така турботливість не була дивною: Олена завжди лагідно ставилася до людей. А Марічка її особливо вабила: гетьманша одразу здогадалася про її просте походження, але цінувала її людські якості та розчулювалася від пізнього материнства. Тому пані Яненко-Хмельницька завжди була бажаною гостею при своєрідному дворі пані Виговської.