Станіслав покосував на шляхтянок з почету Людовіки, які слідували за ними на невеликій відстані.
Чи не вважатиме ваша королівська милість образою пропозицію спуститися до Вісли на самоті? запитав він.
Людовіка зробила знак фрейлінам залишатися на місці й покрокувала до річки, витончено підхопивши поділ, щоб не забруднити його через розмоклий ґрунт після вчорашнього дощу.
Що пан хоче повідомити мені наодинці, щоб не чули мої фрейліни? холодно запитала королева, коли її наздогнав Беневський. Невже пан вважає, що якась із них може шпигувати на користь моїх злостивців?
Я не смію навіть думати про таке, але волію не залучати сторонніх у те, що мушу сказати вам, моя королево. Його милість король хоче піти на поступки шляхті в обхід інтересів Війська Запорозького переписати угоду так, як того бажає сейм. І саме цю урізану угоду він запропонує Виговському.
Людовіка спохмурніла, бо це суттєво руйнувало її плани. «Господи! Який же він бевзь! зі злом подумала вона про чоловіка. Безвольний, дурний йолоп, який тільки здатний волочитися за жіночими спідницями й танцювати на балах попри подагру! Боже, за що Ти покарав цей народ таким королем, а мене таким чоловіком?»
Король уже ухвалив рішення? сухо запитала Людовіка.
Сподіваюся, що ні. Але на короля сильно тисне Бідоні, погрожуючи гнівом Папи. Також свою руку доклав і познанський воєвода Ян Лещинський, який раніше завзято наполягав на згоді з Військом, а тепер став противником цієї угоди. Ваша величність знає, що до його порад король завжди дослухається. Крім того, масла у вогонь підливає австрійський посол. Загалом буде прийнята кастрована угода, тож благаю вашу величність негайно вирушити до короля та відмовити його від цього хибного кроку. Ви мусите докласти всіх зусиль, щоб переконати його, просив Станіслав.
А якщо Виговський підпише цю, як ви зволили висловитися, кастровану угоду? запитала Людовіка після певних роздумів.
Він не піде на це, бо це відверте самогубство: просте козацтво й старшина такого йому не пробачать. Тож він замириться з Московією, і ми вже вдруге втратимо Україну.
А ви вірний друг і щирий патріот, пане Беневський, мовила Людовіка й квапливо пішла до свого почту.
Станіслав потрусив слідом за королевою та із задоволенням почув, як вона наказала закладати карету, щоб їхати до короля в Королівський замок.
Незважаючи на наближення полудня, Ян Казимир перебував у ліжку, бо почувався зле: шляхта завжди бурхливо святкувала сейм, і на вчорашньому бенкеті було чимало випито хмільного й знищено їдла, що не могло не позначитися на самопочутті пятдесятирічного короля.
Людовіка квапливо увійшла в опочивальню чоловіка.
Доброго ранку, ваша величносте, уїдливо мовила вона, дрібно хекаючи від задишки. Чи не були б ви такі любязні приділити мені кілька хвилин, і, не чекаючи згоди, відіслала слуг і присіла на край ліжка.
Ваша величність мали б помітити, що мені зле, сухо мовив Ян.
Людовіка прискіпливо подивилася на чоловіка, оцінюючи ступінь плачевності його похмілля. Від природи Ян Казимир мав непривабливі риси обличчя, і цю непривабливість посилювали шрами від віспи, запалі щоки та зморшки. Утім, зовнішність короля відповідала його натурі: Ян не мав притаманного польській нації почуття гумору, був скритним, схильним до депресії та не любив рідної Польщі. Він усе життя провів у тіні свого старшого брата Владислава й марно намагався здобути собі хоч якийсь трон, через що пережив чимало пригод і халеп. У дворічному віці мати Яна, незадоволена його другорядною роллю[26], мріяла проголосити його московським царем[27], а після смерті батька посадити на польський трон. Але переміг Владислав, якого любила та поважала більшість шляхти.
Уже дорослим Ян узяв участь у кількох війнах, зокрема в Тридцятирічній війні на боці Священної Римської імперії, показавши себе непоганим воякою. Потім король Владислав намагався зробити його герцогом Курляндським, але сейм наклав veto на цю затію. Тоді на запрошення короля Іспанії Пилипа IV, свого двоюрідного брата, Ян вирушив у Португалію, щоб стати її віце-королем. Але у Франції, у Тулоні, королевича схопили за наказом кардинала Рішельє, який запідозрив його в шпіонажі на користь Габсбургів, і заточили у вязницю на два роки. А після свого звільнення королевич-авантюрист, відчувши потяг до піднесеного, вступив до ордену єзуїтів і навіть став кардиналом. Але вишукування духовних скарбів на цій царині одразу втратило принадність, коли помер брат Владислав. Ян розпрощався з рясою та поквапився в Польщу, де завдяки інтригам таки отримав корону.