Червоні, мов свіжа кров, стіни Престольної палати Теремного палацу Кремля були майстерно розписані золотими квітами, химерними й вигадливими, які перемежалися із зображеннями гербів земель, захоплених Московією. А ще ці квіти були обрамленням для золотого орла, намальованого над оббитим червоним оксамитом царським троном, який дивився в різні боки своїми неприродними головами, немов видивляючись ворогів цього другого Романова на троні Московії. А з такої ж червоненької стелі з трикутними арками дивився Спаситель на престолі, оточений московськими святителями, насупленими й непривітними, немов їх обурювала ця розкіш, яка приголомшує своєю варварською пишністю, через що й вабить до себе. А можливо, таке враження справляв присмерк, який створювали кольорові скельця у стрілчастих, вузьких вікнах.
Проте чотирьох бояр ця розкіш не вражала, бо вони неодноразово милувалися нею. Адже в Престольну палату, яка сполучалася з опочивальнею царя, могли входити лише найближчі бояри. Тому цього лютневого дня тут зібралися Борис Іванович Морозов, царський вихователь і свояк; Ілля Данилович Милославський тесть[15] і царя, і Морозова; князі Микита Іванович Одоєвський та Яків Кудентович Черкаський. Але навіщо цар їх покликав, вони не знали. І обговорювати це побоювалися через близькість спальні, де Олексій за своєю звичкою спав після обіду.
Ілля Милославський, старий і згорблений, тулився до гарячої грубки, викладеної кахлями з червоним візерунком, та кутався в багату шубу. Морозов задивився у вікно. А два князі сиділи на лавці вздовж стін, позираючи на двері царської опочивальні, оббиті позолоченою шкірою.
Рипнули двері, які вели до Соборної палати, і в них прослизнув думний дяк Алмаз Іванов. Бояри зі злобою покосували на дяка, якого не любили за нешляхетне походження та велику довіру царя. А Алмаз незворушно шмигнув ближче до царського трону.
Невдовзі двері спальні відчинилися, і вийшов цар Олексій. Бояри миттєво схопилися та схилилися в поклоні.
Усупереч манірному давньому етикету Олексій пропустив обряд цілування його руки та дозволив усім сісти: усе-таки це були найближчі люди. Залишився стояти тільки Алмаз, але лише тому, що розташувався по праву руку Олексія. Бояри вичікувально дивилися на царя, знемагаючи від цікавості, що ж таке могло статися, що через цю раду побожний Олексій за своєю звичкою навіть на вечірню не пішов.
Я зібрав вас усіх тому, що мені необхідні ваші поради, почав Олексій. На сьогодні моєю головною турботою є Мала Русь. Івашка зрадив мене, уклавши угоду з Польщею, він відверто написав мені про це в листі, який привіз Булгаков, нахабно вимагаючи від мене не гніватися на нього. І розпочав проти мене похід. І вельми вдало! Його козаки пустошать мої прикордонні землі, захопили Сміле, напали на Путивль та багато дворянських маєтків спалили й пограбували. Кримський хан і польський король прислали Виговському війська в поміч. Шереметєв обложений у Києві, але дізнався, що в Білій Церкві стоїть лях Чарнецький[16] з чималим військом, а невдовзі Тетеря приведе ще війська від короля. І доносили мені, що татарські орди йдуть під Тамбов і Козлов. Але найгірше, що бусурманський собака Мухамед Гірей[17] домовляється з польським королем, примушуючи його замиритися зі Швецією і, обєднавшись, разом воювати проти мене. У січні я відправляв посольство в Польщу з пропозиціями миру, але вперті ляхи не бажають іти на поступки. Тож на сьогодні моєму богохранимому царству загрожує велика війна з Кримом, Польщею та Малою Руссю, до якої може залучитися навіть Швеція попри укладений мир. А військ у мене немає!
А хіба армія Трубецького ще не зібрана? запитав Ілля Милославський, який ніколи не брав участі в походах, тож нічого не тямив у ратній справі.
Їх ні з кого збирати! Якщо раніше Розрядний приказ брав по одній людині з двадцяти пяти дворів, то нині мусить брати одного з десяти, а то й з чотирьох дворів. І набрані з холопів вояки або занадто молоді й недосвідчені, або старі каліки й тікають за будь-якої зручної нагоди! Але навіть тих, що залишилися, оплачувати нічим: моя скарбниця порожня, похмуро пояснив Олексій.
Бояри скрушно зітхнули. Скарбниця Московії була виснажена війнами минулих років з Польщею та Швецією. А збільшення чисельності армії тільки посилило цю скруту. Навіть якщо вдасться вичавити з населення достатню кількість людей для армії, то все одно потрібні гроші. Зазвичай москальські війська харчувалися завдяки грабункам та мародерству на тій землі, де стояли або проходили. Але командирів для цих вояків наймали з іноземців, яким треба було платити місячний корм. А у випадку їхньої смерті половина цієї суми щомісячно виплачувалася вдовам і дітям. І це не рахуючи плати для стрільців, які роками служили в армії!