Твоя милосте, їм справді є що приховувати, мовив Іванко, який, усівшись на стіл, розбирав папери з невеликої, оббитої шкірою скриньки. Буде краще, якщо ти сам це прочитаєш.
Не смій чіпати! вигукнув Байбаков та кинувся до Яненка. Але шлях йому перегородив Демко. Зустрівшись із ним поглядом, Фірс злякався: у гарних темно-голубих очах хлопця було стільки ненависті, що не залишалося сумнівів, що він безжально вбє його просто на місці. Москаль відступив, люто зиркаючи на гетьмана та джур, які без докорів сумління порпалися в його речах.
Виговський почав читати. Це були накази послам, як поводитися в Україні. Зокрема, усіма можливими засобами наголошувати, що прислані вони не до гетьмана, а до черні Війська Запорозького, яка вища за гетьмана й має «реальну» владу. Тож усі царські грамоти посли мали б вручити не Виговському, а скликати раду та зачитати простим козакам. Також наказувалося зачитати листи Кравченка, адресовані козацькій старшині. Цими листами Кравченко просив старшину відправити від себе до царя нове посольство з повинною, бо інакше Олексій кине в Україну велике військо. Мало того, Булгакову наказувалося шпигувати, щоб зясувати, чи має Виговський шану серед простого козацтва, скільки має прихильників, чи мав після відправлення посольства Кравченка зносини із сусідніми державами. А офіційна грамота наказувала Виговському розпустити власне військо, спровадити татар, відмовитися від військової допомоги сусідів і негайно послати цареві чолобитну, якою визнати свою «провину та зраду». А в лютому явитися в Переяслав на нову раду, на якій козаки мали б обрати нового, відданого Олексієві гетьмана.
Отже, його величність хоче підкорити Україну руками самих українців, настановивши за допомогою брехні зручного для себе гетьмана, спокійно мовив Виговський, коли прочитав усі папери. Але його карі очі ще більше потемніли від гніву.
Та як ти смієш так говорити про пресвітлого царя?! вигукнув Булгаков.
Я хотів бути вірним Олексієві, але він сам змусив мене стати до зброї, відкарбував словами Іван. А потім дав джурам знак іти геть. Хлопці забрали все, навіть несписані аркуші паперу. І піря з каламарями прихопили.
Цей трус мав гарні наслідки розпочати підготовку нової ради посли не змогли. А наступного дня Булгакову наказали явитися до гетьмана на офіційну аудієнцію. Іван прийняв його, солодкаво всміхаючись. Дійсно, що тепер робити та говорити послові, у якого відібрано всі папери?
Іване Остаповичу, так сталося, що всі грамоти від його величності Олексія Михайловича вже в тебе, тож я чекаю твоєї відповіді, холодно мовив Булгаков.
А яку відповідь ти хочеш почути від мене, москвине? Що я покірливо визнаю себе винним у тому, що не скорився цареві, бо захищаю волю власної Батьківщини? Невже його величність забув, на яких умовах Військо Запорозьке уклало з ним союз? А хіба мало крові пролили козаки, відвойовуючи для нього землі в Литві? І нині всі усобиці та бунти відбуваються за прямим наказом Олексія. Його воєводи підбурюють мій народ, нахабно поширюючи брехню, що начебто я порушив присягу та зрадив православя. Але невже Олексій забув, що я присягав йому на дружбу, а не на те, щоб його воєводи володарювали українськими містами та панували над моїм народом? Ніколи того не буде! І не буде ради в Переяславі! Я ніколи не допущу цього, щоб ви за своїм смаком настановляли козакам гетьманів!
Ти ж із Шереметєвим мир уклав! Ти ж присягу приніс, а тепер збираєш військо проти його пресвітлої величності! Татар і ляхів кличеш! Ти зрадник! вигукнув розлючений Булгаков.
Угу. Уклав. Але чого ж Шереметєв не пішов з Києва, якщо хотів миру? Чому Ромодановський узявся пустошити Задніпровя й розпоряджається там, наче це він гетьман? Невже ти гадаєш, що ці двоє свавільничають без відома царя? Це Олексій віддав їм такий наказ. Ще й Трубецького з військом збирається прислати, і не бреши мені, що це для війни з Польщею чи для приборкання свавільників. Запамятай: я буду гнати ваших воєвод, поки вистачить сил тримати в руці шаблю! Іди геть з очей моїх!
Після цієї аудієнції обидва посли за вже встановленим звичаєм опинилися під арештом.
І в цей же день у Переяслав несподівано завітав Станіслав Беневський, якого прислав король Ян Казимир. Івана цей візит насторожив, тому він вирішив спочатку прийняти поляка таємно. Приймав він Станіслава в тому самому залі переяславського замку, у якому торік на нього тиснув Хитрово, вимагаючи поступок в обмін на булаву.