Ось бачите, бачите! розхвилювалася Мері. Який ви бридкий! Я навіть не думала про такі речі.
Цить, Мері! Годі! гримнув на неї Берт. Не кажи казна-чого! Біллі ніколи нічого негожого не вчинить.
Але він не сміє бути такий нечемний, не вгавала Мері.
Та годі вже, Мері, не чіпляйтесь, відмахнувся Біллі, обертаючись до Сексон. А що, дуже я помилився?
Сто двадцять два, відповіла та, дивлячися замислено на Мері. Сто двадцять два разом з одежею.
Біллі зареготався від щирого серця, а Берт і собі.
Хай вам усячина! захвилювалася Мері. Ви мені противнющі обоє та й ти теж, Сексон. Ніколи не сподівалася від тебе такого.
Ось послухай, серденько, лагідно почав був Берт, обіймаючи її за стан.
Але Мері, вдаючи ображену, різко відштовхнула його руку, хоч відразу схаменулась і, боячись уразити серце залицяльника, почала сміятися й миролюбніше жартувати, аби не псувати собі настрою. Бертовій руці було дозволено вернутись на попереднє місце, їхні голови зійшлися ближче, і вони заговорили пошепки.
А Біллі чемно завів розмову з Сексон.
Знаєте, ваше імя якесь чудернацьке. Я такого зроду не чув. Але дарма мені воно подобається.
Мене так назвала мати. Вона була освічена й знала багато розмаїтих слів. Вона ввесь час, мало не до самої смерті, читала книжки. А скільки вона писала!.. В мене є її вірші, надруковані колись давно в газеті, що виходила у Сан-Хозе. Сакси це був такий народ, мама мені про них багато розповідала, як я була ще маленька. Вони були такі самі дикуни, як і індіяни, одне тільки, що білі. Очі вони мали сині, а волосся жовте. А які завзяті були з них вояки!
Біллі уважно стежив за словами Сексон, не зводячи з неї очей.
Зроду про них не чув, признався він. А вони жили десь у наших краях?
Вона засміялась.
Ні. Вони жили в Англії. То були перші англійці, а ви ж знаєте, що американці походять від англійців. Ми всі сакси, ви, і я, і Мері, й Берт і всі американці, тобто справжні американці всі ми сакси, а не якісь там даго чи японці.
Мої кревні жили в Америці з давніх-давен, помалу промовив Біллі, обмірковуючи те, що вона йому щойно сказала. В кожному разі кревні з материного боку. Вони переселилися до Мейну сотні років тому.
Мій батько теж був родом зі штату Мейн, зраділа Сексон. А мати з Огайо, чи то пак з того місця, де тепер Огайо. Вона називала його Великою Західною Резервацією. А хто був ваш батько?
Не знаю, Біллі знизав плечима. Він і сам того не знав. Ніхто того не знав, хоч батько й був справжній-справжнісінький американець.
У нього добре, суто американське імя, промовила Сексон. Тепер в Англії є видатний генерал його теж звуть Робертс. Я читала про нього в газетах.
Але Робертс не справжнє батькове імя. Він не знав свого правдивого прізвища. Робертсом звали одного шукача золота, що взяв його в прийми. То було так. Бачте, багато шукачів золота й переселенців брали участь у боротьбі з індіянським племям модоків. Робертс був за командира в одному з таких загонів. Якось раз після бою вони взяли силу бранців жінок, немовлят і дітваків. Серед них був і мій батько. Він видавав років на пять і белькотів тільки по-індіянському.
Сексон сплеснула в долоні й очі їй загорілися.
Його вкрали індіяни під час наскоку!
Так гадали, підтвердив Біллі. Потім багато хто пригадав, що чотири роки тому на валку орегонських переселенців напали модоки і всіх перебили дощенту. Робертс узяв мого батька собі за сина, ось чому я не знаю, яке батькове правдиве ймення. Але ж він, безперечно, родом звідтіля, з-за прерій.
І мій батько теж, гордо промовила Сексон.
І моя мати, сказав Біллі не менш гордовито. Вона вродилася над річкою Плат у шарабані, якраз коли її кревні переїздили прерії.
Моя мати теж звідти, перебила Сексон. їй було тоді вісім років, і вона пройшла більшу частину прерій пішки, бо наші воли саме тоді почали падати.
Біллі простягнув руку.
Давайте сюди й свою, голубонько, мовив він. Ми з вами давні приятелі і з одного кореня.
Променіючи від радості очима, Сексон простягла руку, і він урочисто її стиснув.
Хіба не дивно? прошепотіла вона. Ми обоє доброго американського роду. А ви правдивий сакс усе у вас саксонське: волосся, очі, шкіра, все-все! Та ще ж ви й боксер!
Мабуть, наші діди всі бували боксерами, коли того вимагали обставини. Мусили боротися нічого не вдієш! Адже ж вони знали: або добути, або вдома не бути!