Він ураз здригнувся. Подумав: «Неочікувано. Мене підстерегли» і подивився довкола. То була дівчина, ні, таки жінка, тільки мініатюрна і коротко підстрижена. Моряк констатував, що дуже худа. Він нічого не встиг проказати до неї, милуючись якусь мить дрібними жовтими квітами на її сатиновій вишиванці, дуже жіночній.
Я помітила, в тебе дві хлібини Жінка зніяковіла і затиснула губи. Було видно, що вона примушує себе це казати. Потім подивилася Льоні прямо у вічі і посміхнулась: Я можу тобі дати трохи городини. І навіть картоплі. Тільки дай мені, будь ласка, половину хліба натомість.
Вона нагадувала косулю. У неї були великі вологі карі очі і безліч дрібних жилок, міріадами розсипаних під тонкою шкірою. Льонько нічого не відповів. Він дивився на пульсацію судин на її тонкій шиї. Жінка стрепенулась: Ні! І тут тільки він усвідомив, що поклав свою руку поверх її. Вона різко підвелася. І лише тут до капітан-лейтенанта повернувся голос:
Зажди Вибач. Я замислився. Як тебе звати?
А навіщо це?
Ну почав він розмірковувати, відчуваючи свою перевагу після того, як йому однією фразою вдалося зупинити втечу незнайомки. Городина за хлібину це не рівноцінно. Ми ж не на товкучці. Можу я на додачу до овочів почути твоє імя?
І Льонько заусміхався. Йому здалося, що він напрочуд дотепний.
Гаразд. Називай мене Дівчина замислилась. Давай так. Я пропоную тобі таке. Якщо поцілиш камінчиком в отой сміттєвий бак скажу своє імя. А якщо ні віддаси мені хліб, і все. Отакий ленд-ліз для постраждалої під час війни. Годиться?
О-о, панянко засміявся він. Хитра ж ти! Пропоную трохи ускладнити: кожен кидатиме, і ми збільшуватимемо відстань. Хто перший промахнеться той і програв. Не дивись, що я одноногий. Руки у мене вправні.
Справедливо, погодилась дівчина. Давай так.
І вони заходилися кидати камінці у бетонний бак. Врешті Льонько таки промазав, але здаватись не хотів.
Зажди! Там уже така відстань, що тяжко не програти.
Он як? А я гадала, ти чесний. Що ж розвела руками дівчина. Залишусь без хліба. Матиму на увазі, які на флоті хитрі моряки.
Ох ти ж яка Льонько широко усміхався. Програв визнаю! Але я дуже-дуже хочу дізнатися твоє імя.
Тоді пропоную наступне. Дівчина на якусь мить замислилася. Давай стрінемось через місяць.
Через місяць?!
Ну, так. Через місяць На цьому самому місці. І в цю ж годину! Вона прудко вихопила з його рук хлібину і похапцем побігла з парку.
«Ет!.. Прудка. Справжня косуля», подумав Льоня. Першою реакцією було зупинити А потім він лише махнув рукою. Якщо кидати камінцем міг на рівних, то в бігові, навіть на коротку дистанцію, віддавав першість дівчині, у якої були прудкі дві ноги.
Потім Льоня ще кілька днів із замріяною усмішкою на вустах згадував Косулю, але та пригода забулася під тиском життєвих обставин.
* * *Цікаво, подумав він: вже другу хлібину за сьогодні віддав. Йому почало здаватись, що бартерні стосунки зараз у Києві важать більше за гроші.
Леонід зайшов у закусочну і замовив пива.
Ніколи не бери бочкове. Тільки «жигулівське». І тільки четвертого розливу, проказав йому якийсь пяний дядько. І капітан-лейтенант, слідуючи невимовному бажанню, подивився під стіл. І справді: у того в сітці були чотири мокрі, на вигляд холодні пляшки.
А хіба «жигулівське» на розлив не той смак?
Ні. То навіть не «жигулівське». Чоловік підморгнув і відійшов до іншого столика.
Закусочна була повна. За сусіднім столиком два робітники сперечались щодо перевиконання плану на Хрещатику, заїдаючи горілку пиріжком:
І все ж, Фімо, послухай мене. Дають понаднормові. Та що гроші! Картки на харчування за першою категорією! Так що пропоную напружитись. Знаєш, іншого такого шансу
Тут Льоня відволікся на розмову за іншим столом:
Я пішов до суду. Ну, як?.. Мені ж ордер видали. Я приїхав квартиру отримав. Меблі купив, розумієш? Дружину з евакуації ще не дочекався. Мав повертатися на фронт. А вона з дітьми приїхала квартира вже іншими зайнята. Меблі, які я купив, вони самовільно продали
Потім моряк прошкандибав до буфетника:
Налийте дві по сто, велів. І сам здивувався своєму хриплому голосу. Йому до рук дали надтріснуті чарки з мутною рідиною. Після війни катастрофічно бракувало промтоварів, і посуду в тому числі, отож Льоня змовчав, зиркнувши на таку тару. Пішов шукати того дядька, котрий дав влучну пораду щодо пива. Вийшов на вулицю, але і там його не знайшов. Довелось пити самому. Холодна горілка пішла краще за пиво.