Але потім часи змінилися, і поки Льоня продовжував гризти граніт шкільної науки, Миха почав прогулювати школу. Сяк-так учився. І то недовго. Бо, як тільки йому виповнилося пятнадцять, пішов працювати в комісіонку до родичів на Хрещатику. Подейкували, він промишляв іще дечим крадіжками і аферами. Але Льоня тому не вірив розділена навпіл ще гаряча цілушка хліба поєднувала. Однак відтоді дерева стали нижчими
* * *Хлопці обійнялися.
Та тримай, тримай, ось тобі «Казбек»! Як ти? Про батька твого чув. Усі знають. Миха поглянув кудись убік, а потім нахилив голову, йому також боліло. І про Алю знаю. Я, Льоню, про всіх усе знаю. Він випростався, пересмикнув плечима і якось недобре усміхнувся кутиком вуст. Якщо тобі тре якась допомога
Ти служив? запитав капітан-лейтенант прямо, сам не знаючи навіщо, мабуть, щоб перервати його слова і пропозицію про допомогу. Льоні здалось він уже знав відповідь.
Миха хвацько зсунув кашкета на очі:
Слава богу, милував
Леонід зрозумів: приятель жонглює словами, немов наголошує, і це означає, що він поза системою.
Я, власне, саме тебе шукав. Про тебе ж ніяких чуток не було.
Чи я живий?
Ну, так Послухай, після паузи проказав Льоня і простягнув руку до плеча товариша. Мені байдуже, чи ти служив. Розумієш? Ти мій друг, і я
Миха, що сів навпочіпки навпроти, підвівся і зібгав його в обіймах:
Друзяко, я тобі потім усе розповім. Я такий радий тебе бачити! Шкода, що твій батько Жаль Алю, її батька Усіх шкода, Миха красномовно розвів руками в різні боки. Але ми з тобою, старий, живі! Розумієш? Ходімо випємо.
Льоня трохи затримався з відповіддю:
Та, власне, я збирався зайти до університету
Облиш, махнув долонею Миха і закурив, насупивши брови. Нащо дивитись на ті головешки? Їх німці спалили, коли відступали. Зрозумій: тре тільки в майбутнє! Тільки туди!
Розділ третій. Миха-моряк
Після двогодинної розмови за теплим «жигулівським» на схилах Дніпра Леонід вже був цілком обізнаний щодо тих, кого називали блатними. Миха розповідав йому такі речі, які капітан-лейтенанту, може, й не хотів би знати.
Старий! Ой, ну тобто
Та називай мене просто інвалідом. Так буде точніше
Та припини ти! Очухаєшся, знайдемо тобі ще кращу за жидівочку Алю
Облиш! Якщо хочеш називатися моїм товаришем, гостро увірвав його Леонід.
Минула перша радість зустрічі, почали вилазити усілякі розбіжності між ними. На якийсь час вони замовкли, посьорбуючи пиво з бідончика, куди його налила приязна продавчиня кіоску. Попахувало це все непом з його дитинства, правда, продукти по картках, а пиво будь ласка, на тобі. Його вдосталь.
Нарешті Михайло вирішив перервати мовчання:
Вибач, старий. Не хотів тебе образити. Війна, знаєш, мене якось змінила. Став жорсткішим. Не зважаю на соплі. Та й дружки Поділ це не Липки.
А чого ви туди переїхали?
Як чого? Ну ти й Хе-ех! Миха засміявся, обіпершись руками в коліна і крутячи головою туди-сюди. Не знаю, як там твоя тьотя Зіна, чому з голоду не здохла, а я ось точно сконав би, якби лишився в центрі. Ти зрозумій: там не так усе. У нас там свої люди, хоч і викинуті на обійстя, нещасні, але чесні по-своєму. І у нас там свої закони. Ось ти, наприклад, знав, що після відходу нашої армії ще в сорок першому ніякого продовольства місто не отримувало аж до визволення?
Ну, так, кивнув Льоня. Зіна Яківна повідала.
Так от. На околицях Куренівці, Святошині та подекуди й у нас, на Подолі, були городи, і можна було дістати якийсь хавчик. Хоча городи й доглядали люди, але щось ми їли. Та й київські ринки під час окупації продовжували працювати. Правда, приходилось обдирати фраєрів Зваж: за їхню місячну зарплатню можна було купити буханку хліба на Євбазі. Тож знаєш, скільки та хлібина коштувала? Скажу: 300 окупаційних карбованців! А середня зарплатня 400. Але й це не головне Миха махнув рукою і зиркнув, розмірковуючи, чи казати. Я в армію просто не хотів, розумієш? Ніколи не хотів. І всі ці «а ти записався?», усі ці плакати, пісні Бо я єврей! Точніше, поправив він себе, українець єврейського походження. І мене не так-то просто обдурити агітпропом[17]. Родичі мої всі дременули з Києва. Щоб ти знав, дядько мій з УПА, і я міг би цілком стати українським партизаном. Бігати по лісах, у землянці жити? Я з матірю залишився, бо стара вона в мене була, щоб відїжджати Та й сам я завжди хотів щось продавати, вимінювати, просто жити Жити! Миха вдарив себе в груди дебелим кулаком. Розумієш? Не воювати. А я тут прописаний, то мене б загребли. О такі-то діла