Мечислав зрозумів, що, по-перше, «голінатом» здоровань називає його, а по-друге, що той міцно пяний і, судячи з кольору обличчя, перебуває у Бахусових обіймах вже далеко не першу добу.
Це є зацний пан Данилевич, рекомендував Мечислава Ревула. Він нам неабиякий приятель, щойно прибув із Паризії і хоче познайомитися з панною Зосею.
З Зосею?
Він ще в Паризії чув про сальон славної панни і бажає засвідчити їй своє шанування, заявив Кіт.
Але ж ви й брешете, пане Коте, похитав головою здоровань та обернувся до кімнати, наче до чогось прислухався; відтак знов звернув погляд на компанію.
Панна нині сальонів не збирає й нікого не приймає, сказав він. Панна займається нині своїми воннощами та блаватами14. Йдіть собі з миром.
Ми б хотіли почути це від самої панни почав був Кіт, але Агріппа, беручись за руківя шаблі, перебив його.
Ви, пане Демковичу, насмілюєтеся гнати від брами чотирьох нобілів, я так зрозумів? дзвінко, немов й не пив венгржини, запитав шляхтич. Пан має нас за псів?
Не варто втрутився був Мечислав, але спіткнувся об важкий погляд Ревули.
Ви, пане, без доказів звинуватили в брехні пана Михала й непоштиво висловилися про мого друга, ще дзвінкіше продовжив Агріппа. Ви маєте вийти сюди, пане, й вибачитися. Або ж отримати належне за своє невігластво.
Краще ви сюди спробуйте, буркнув здоровань й потягнув за шнур, аби зачинити віконниці.
Цієї вирішальної миті з-за його плеча випірнула жіноча ручка й перехопила шнура. А за ручкою показалася голівка у шовковому тюрбані і кармінові губи щось зашепотіли у волохате лицарське вухо. Навіть з вулиці було видно, як вирівнялися під заплямленою сорочкою мязи, як посвітліли очі в здорованя.
Ні-і-імфа-а-а тихо-тихо, ледь не самими ніздрями, видихнув Ревула.
Вчасно, ще тихіше промимрив Кіт.
І лише Агріппа не видав ні звуку, лише всміхнувся та обвів всю компанію легким поглядом, немов запевняючи: «Я все передбачив, хіба ви не зрозуміли».
Вибачте, панове, рикнув здоровань. То все оковита клята, не признав звіддаля таких знаменитих рейментарів15 Панна Зося запрошує усе лицарство до хат до сальону.
Прислужниця з кучером вже відчиняли браму.
Пізніше Мечиславові ніяк не вдавалося згадати початок свого перебування у домі Скибицької. Він памятав з яким відчайдушним рипінням розчинилися важкі брамові стулки, а далі у його спогадах наступила безбарвна, заповнена незрозумілими переміщеннями та світловими плямами пауза. Після неї він знайшов себе у чисто вибіленій залі з дугуватим склепінням. Її освітлювали свічки, що піднімалися просто з підлоги крученими колонами.
У цій залі царювала вродлива жінка.
Обкладена циліндричними червоно-золотими подушками, вона сиділа на найвищому кріслі, що вигостреними башточками бильця нагадувало навіть не трон, а дзвіницю німецького собору. Жакет з короткою баскою вигідно підкреслював її талію, а мереживо не приховувало пишного бюсту та решти снадних ліній. Смарагдово-синє віяло кольором не пасувало до жодного з елементів одягу, але виглядало багато.
Гості бурхливої німфи розташувалися на кріслах та ослонах, немов зібраних з різних домів і палаців. Здоровань Демкович ледь втиснувся у шкіряне крісло з гнутими ніжками, Агріппа розкинувся на канапі, обтягнутій дорогоцінним ґлазетом, а Кіт з Ревулою примостилися на ослонах, оббивка яких колись, певно, була гобеленом з мисливськими сценками. Сам Мечислав займав суддівське крісло, вкрите чорним лаком та споряджене крихітними гербовими подушечками, обшитими пишною бахромою. Паризькі аристократки з числа так званих «вигадниць» клали такі під своїх зачесаних та напудрених песиків.
Решта меблевого обладнання відзначалася подібною ж легковажною випадковістю. Поряд з письмовим столом на тумбах-левах розташували граційні шахові столики. А під стінами стояло щільне каре з різноманітних шаф і комодів, що відбивали свічне світло венеційськими дзеркалами, лакованими поверхнями, срібною фурнітурою та вкритими воском бронзовими накладками у вигляді звіриних морд та оголених жіночих фігур.
Найдивовижнішим було те, що син підстарости випірнув з несвідомого просто посеред однієї з тих фраз, якими оповідав господині дому та її товариству про ярмарок на паризькому Новому мості та про вуличного астролога, що з таблицями Нострадамуса віщував загибель світу від повені, нашестя сарани та страхітливої комети.