«Ще подумають, що я чиясь нишпорка», подумав він.
І щирим ковтком підтримав здравицю, змісту якої не почув через роздуми та вагання. Сину підстарости здалося, що Кіт зауважив його відстороненість.
«Ну й нехай, сказав він собі. Я занадто переймаюся настроями цих людей. Зрештою, вони для мене лише випадкові приятелі».
А, до речі, Креховецький все ще воює в Зосиному ліжку? за кілька хвилин поцікавився Агріппа.
Він наче ні до кого не звертався, але Мечислав здогадався, що запитання адресувалось Ревулі, який в розмові про місцеві справи щоразу виявляв фронтальну обізнаність.
Німфа ще терпить, відізвався той.
Дивовижно, немов смакуючи невидиме, онук воєводи порухав губами. Деякі зі спільних знайомих присягалися на ясній зброї, що вже після третьої ночі вона вимагає в чергового мурчика реверції9. Що воно так само незворотньо, як схід сонця або ж татарська навала взимку.
Можна припустити, що схизмат має здоровенного прутня, смикнув плечами Кіт.
Amor ordinem nescit10, зауважив Мечислав, сподіваючись, що висока латина зробить доречнішим його втручання до розмови про незнайомих персон.
Ніби й так, кивнув Агріппа й вираз чи то невдоволення, чи то злої іронії на мить ускладнив його обличчя. Але ж, пане Мечиславе, ви просто не уявляєте собі ані Зосі Скибицької, ані зануди Яна. Якби ви побачили їх поряд, то, повірте мені, оцінили б всю абсурдність ситуації, її повне протиріччя з законами натури. Тут вже любов не лише не знає порядку, але й не розрізняє породи. Тут зливаються в обіймах несумісні стихії. Сеча і полумя, лайно і роза, вайлуватий кентавр і бурхлива німфа. Cancer leporem capit!11
Лайно і роза! Оце, ясна курва, влучно! Ревула щиро розреготався, відтак затяжно закашлявся. Приятель штурхнув його в спину.
Не вдавися, сказав Кіт.
І, як здалося сину підстарости, кинув на Мечислава сумний погляд, наче вибачаючись за присутність в компанії грубіяна.
А давайте набємося до Зосі в гості, відкашлявшись, запропонував Ревула. Вони не чекають, а ми отакі туди прийдемо, привітаємося як старі знайомі і все там перевернемо. Чи ми, курва, того не варті?
Лише як старі знайомі? гмикнув Агріппа.
І між іншим розвідаємо, чим причаровують бурхливих німф, докинув Кіт.
Хочеш побачити, який задовгий у зануди прутень? знов реготнув Ревула.
Зараз ти мій побачиш. І заплатиш за себе.
Пропозиція дика й саме тому мені подобається, підсумував Агріппа й звернувся до Мечислава:
Пан з нами?
Гей, шинкарю! гукнув, дзвякнувши капшуком, Кіт.
І тим звільнив сина підстарости від необхідності відповідати. Мечислав лише погідно кивнув, не вірячи у таку фортуну. Він вже кинув обмислювати свої передчуття, загадкові погляди та несподівані інтонації. Та й на грубощі Ревули йому тепер було начхати. Майбутнє лягало під ноги, а спину підпирало попутним вітром.
«Все, як по писаному. Той нехрист таки знається з чимось», вирішив він і відчув щось подібне до миттєвого запамарочення.
Утім, воно було лише миттєвим.
Скибицька мешкала зовсім поряд з «Корабелою» не довелося й відвязувати коней. Розлякавши голодранців та псів, компанія зупинилася перед брамою. Та вела до приземкуватої камяниці, перший поверх якої склали з дикого каменю. Ревула взявся грюкати до клямки кільцем, що звисало з залізної баранячої морди. Кіт намагався допомогти грубіянові свистом, але це йому погано вдавалося.
Над брамою відкрилися масивні віконниці. Кругле обличчя виплило з неосвітленої кімнати.
Чого хоче панство?
Панну поклич.
Панна зайнята.
Клич, курво! гаркнув Ревула.
Що то за оршак12? басовито запитали за спиною прислужниці.
То ти, Яне? Ревула витягнув шию, намагаючись розгледіти басовитого.
Іоанном хрестили, вусатий здоровань відсунув жінку, загородив плечами віконну пройму. Щось не впізнаю панства.
Ревулу не впізнаєш?
Чую, що ревеш, гмикнув здоровань, значить Ревула. Й того пана знаю, він пальцем показав на Агріппу. І Кота знаю. А то що за голінат13?
Мечислав зрозумів, що, по-перше, «голінатом» здоровань називає його, а по-друге, що той міцно пяний і, судячи з кольору обличчя, перебуває у Бахусових обіймах вже далеко не першу добу.
Це є зацний пан Данилевич, рекомендував Мечислава Ревула. Він нам неабиякий приятель, щойно прибув із Паризії і хоче познайомитися з панною Зосею.