Так, я провів там чотири роки, поспішив запевнити власник розшитої мантії.
У Шамборі?
Ні, що ви. Це ж королівський замок, «-евич» витримав паузу, кинув на співрозмовника допитливий погляд й, стишивши голос, додав: Одна з осель саламандри.
Шляхтич зрозумів лише те, що його випробовують на якесь знання. Замість прощального кивка він торкнувся правого вуса, закрутив його й посміхнувся модникові:
Бог дасть, зустрінемося на весіллі. Я не проти послухати про Галлію.
А ще я був у Саксонії, не почув фінальної інтонації «-евич»; він і далі шпорив гніду, намагаючись прирівняти її невеселі ривки до іноході. При дворі Яна Георґа нині відроджують те мистецтво, котрим Дрезден шанувався за часів Августа Мудрого, й ті науки, які
Можливо й про це поговоримо, припустив шляхтич, стрепенув іноходця, залишаючи модника з його eloquentia3 на початку вулиці, знаменитої недорогими шинками та легковажними юними мереживницями. Незважаючи на ранній час, пияки вже підпирали стіни біля закладу з бляшаним кухолем над дверима. Вулична перспектива впиралася в браму чи то палацового парку, чи то монастиря. За нею, над чорними вязами, кружляло гамірне гайвороння.
Модник розгублено закрутив головою. До нього рушив один з пияків. Він не виглядав на розбійника, радше навпаки. Проте власник розшитої мантії зміркував, що навіть безцільне переміщення при таких обставинах є безпечнішим за непорушність. Він проскакав провулком, обігнув якусь капличку і виїхав на площу, обведену, наче галереєю, деревяним помостом. Лише в північній частині площі його розривав фасад костьолу, прикрашений гербовими хоругвами Конецпольських та Радзивіллів. Тут, судячи з розвішаних камзолів, гупеляндів, курток, спідниць та ліфів, переважали швецькі та шкірняцькі крамнички.
З-під найближчого закутка вистромилась борода крамаря-єврея. Його голову замість ярмулки прикрашав бо-нет, розшитий тасьмою та срібними кульками. Від єврея на вершника повіяло чимось знайомим та регулярним. Де б він не мандрував, усюди зустрічав таких крамарів. Вони говорили всіма мовами, знали всіх міняйл, ковалів, ратушних писарчуків та власників заїжджих дворів.
О, ваша мосць! зрадів бородань. Я таки знав, що сьогодні приїде зацний пан4. У мене для вас є такий чудовий буфль, якого ви в житті не бачили, він звідкись витягнув вузьку жовту куртку з волячої шкіри. Лише подивіться на ці розрізи, лише подивіться. Цей буфль гнучкий як корсет самої Радзивіллової, й жодне лезо його не пробє! Це ж навіть не буфль, а цілий дублет!
Але мені не потрібні ані дублет, ані буфль, вершник ледь стримував кобилу, котру знов повело на химерний танок. Таке в Парижі одягає сторожа на ярмарках.
Ласкавий пане, я знаю, що ляїкові5 потрібно Арель, хлопчику мій! гукнув він у темний лаз під помостом. Неси сюди той камзол, який привіз із Кракова Фенеш, неси мерщій! Та ж не там, ні Шукай у тій скрині, де лахми Гольди, старий примружив око, дивлячись знизу вгору на верхового, немов знімав мірку. То буде на вашу могутню фігуру, ваша мосць, і все жіноцтво мріятиме про ваші обійми. Всі розквітлі рози нашого міста та всі ніжні його бутони будуть тільки про вас балакати. Я вам не брешу. Ашем мені свідок зі всім його надхмарним військом.
Я хотів лише запитати, де тут у вас можна зупинитися.
Лишень приїхали?
Якось так.
Й звідки, якщо то не тайна?
Зі Львова.
О, прошу вашу мосць, таке славне місто.
Славне, дуже славне, модник припинив спроби вгамувати кобилу й зіскочив на землю. Де тут заїжджий двір? І бажано такий, де не годують тухлятиною й не крадуть взуття.
Заїжджий двір? здавалося, старий напружено згадує. То ви приїхали з тією валкою, що йшла за кварцяною хоругвою?
Так.
І хто ж ту валку вів, прошу пана?
Ротмістр Виговський. Щойно біля брами з ним розпрощалися.
Це той, який Остафій? Але ж він
Ні, той, котрий Ян. Старший із синів Остафія.
То ваш кревний, мосцьпане?
Ні, очі модника, які до того блукали виставленим крамом, зупинилися на обличчі єврея. Ти забагато питаєш.
Вибачте мені, ваша мосць, я такий балакучий та іноді верзу казна-що. То, звісно, є гріхом, але всі ми під Ним грішні та недосконалі, у руках старого виник камзол із довгою баскою, критий синім сукном і кантований чорною повстю. Але ж подивиться на це, мосць-пане, він приклав камзол до плечей модника. Вам буде в чому йти на весілля. Цей камзол шили на самого коронного підкоморія, але той не дожив до третьої примірки. Ви подивіться, він підбитий правдивим шовком!