На підтвердження спогаду перед Мечиславом виникла брила. Така зручна і красива, наче навмисно створена для галантних самогубців. Під нею, на граційному столику, розставили вази з фруктами, винні фляги та золоті кубки. Поряд, у плетених кріслах, відпочивали дві грації; крізь прозору тканину, в котру вони загорнулися, просвічували юні тіла, наче намальовані пензлем Пуссена. Його картину «Царство флори» Мечислав бачив на виставці у Пале-Роялі.
Він очікував, що при наближенні брила, столик і дівчата розвіються так само, як і виникли. Але він помилився. Навіть тоді, коли до видіння залишилося зо два кроки, нічого в несправжності не змінилося. Більше того, набуло підозрілої чіткості. Грації мило посміхалися до нього, мружачись на несправжнє сонце. Йому здалося, що їхні вродливі, рясно вкриті веснянками обличчя зійшли з портретів, виставлених у салоні Демюстє.
Ви, мсьє, якось дивно дивитеся на нас, зауважила дівчина, що сиділа ліворуч.
Її французька нагадала Мечиславові паризьких вигадниць.
Таке відчуття, що ми якісь монстри, підтримала її та, що праворуч. Може, замість того, щоб витріщатися на нас, як Андромеда на морське чудисько, ви б назвали своє благородне імя.
Мечислав, промимрив син підстарости.
Як-як? перепитала права, а ліва пирснула.
Мечислав Данилевич, герба Риля.
Що за варварство? насупилася права й спробувала повторити:
Метсілаф герба Рило.
Мсьє, невже у вас для галантних випадків немає пристойнішого імені? підтримала подругу ліва.
У салоні мадам де Руаль мене називали Артемідоросом, згадав Мечислав.
Приємно чути, зраділа ліва.
Принаймні, нескладно вимовляти, погодилася права. Але ж це імя означає «подарований Артеміді».
Признавайся, пустунчику, хто вона така і чому тебе їй подарували, наказала ліва й невловимим рухом спустила край тканини з лівого плеча. При цьому її ліва грудь вислизнула на волю.
Я вам назвався, то ж скажіть свої імена.
Вона Каліпсо, сказала права.
А вона Кассандра, сказала ліва, вивільняючи й другу грудь.
Тобто, пригадав грецьку син підстарости, одну з вас називають «тією, яка приховує», а другу «тією, котра вводить чоловіків в оману»?
Артемідорос, ти такий начитаний, аж страшно, розсміялася права; чи то від сміху, чи може від чогось іншого, тканина також сповзла з її грудей.
Мечислав мусив визнати, що груди в неї досконаліші та свіжіші за груди лівої, хоча та й здавалася молодшою.
То хто ж така Артеміда? нагадала Каліпсо.
Це імя одніє паризької вигадниці.
Справжнє?
Звісно, ні.
І що ж вона вигадала? поцікавилася Кассандра.
Пєсу, у якій проникливо оповідає про трагічну і пристрасну любов Сапфо до Клеїди та Анакторії.
Так це трагедія?
Радше сумна пастораль.
О пресвітлий Фебе, закотила очі Каліпсо, от ми й дожилися до сумних пасторалей.
Артеміда знається на сапфічній поезії? не припинила цікавитися Кассандра.
Вона в неї закохана, син підстарости підняв правицю, наслідуючи професійних декламаторів, підвів погляд до зеніту й процитував: «Я за траву зеленіша й блідіша за пароський мармур, доторк один ще в солодких судомах, як у савані, смерть мене прийме!»
Це вона написала? зробила великі очі Каліпсо.
Ні, це рядки великої Лесбійки.
То може твоя Артеміда також воліє дівчат? припустила Кассандра. Двох одночасно, аби лизали її, як ту Сапфо, аж до передсмертних судом.
Це брехня.
Невже? Кассандра повністю звільнилася від тканини, зручніше вмостилася у кріслі й повільно розвела довгі, ретельно поголені ноги. А ми з Каліпсо воліємо Фаона. І нас також двійко.
Він нас не хоче, він ще спить, надула губки Каліпсо. Агов, пробуджуйся!
Агов, пробуджуйтеся! сказав хтось біля самого вуха сина підстарости.
Мечислав відкрив очі й побачив над собою молоде жіноче обличчя. Його голова спочивала на високій подушці, а звільнене від одягу тіло під пуховою ковдрою. Кілька хвилин він згадував, перш ніж із памяті виплили події в домі Скибицької. У жінці, яка стояла поряд з ліжком, він впізнав господиню дому. Поряд з нею стояла служниця, та сама, котра відкрила шляхетним гультяям браму.
О, панно, я маю вибачитися за почав син підстарости.
Я вас прошу, пане, відмахнулася Скибицька. Якраз вам і немає за що вибачатися.