Я уві сні ще дечого бачила, раптом озвалася забута вельможами дівчинка.
Тепер вона сиділа на ослінчику біля комина та ворохобила вуглі мідним дротом.
Лише кажи мені правду, князь-гетьман драконом навис над нею. Про важливі речі пророчиш.
Я бачила страшну людину, безбарвним і рівним голосом почала Палліда. Лицаря з отакенними вусами, вона приклала вузькі долоні до рота. Він скакав на коні крізь вогонь у панцирі і шоломі та кричав щось мовою, якої я не зрозуміла. Він бився з іншими лицарями, перемагав їх, весь у крові. А потім я знову його бачила. Вже без шолома. Він палив людей живцем перед камяною вежею, високою вежею, і знову кричав. І тоді я розібрала, що він кричить. Він кричав: «Ти зрадив мене, Яґайло! Я проклинаю тебе, Яґайло! Я зламаю твій ріг, Яґайло!»
Що за дурна маячня? скривився Радзивілл. Яґайло?
Немирич припинив крутити перстень.
Я знаю, про кого вона каже, мовив він.
Знаєте? Про кого? Конецпольський дивився на нього впритул, у ніс сенатору йшло несвіже дихання полководця.
Вона бачила Свидриґайла.
Поясніть.
Сьогодні я мав розмову з одним ротмістром з Київського воєводства. Мова йшла про давні часи. Він згадав, що Свидриґайло розірвав Кревську унію та пішов на свого брата Яґайла війною. Що титулував себе великим князем руським. Що він і був останнім великим князем руським. Я відповів йому на те, що Свидриґайло був божевільним і живцем спалив митрополита. А тепер цей сон він подивився на Палліду, котра відчужено роздувала вогонь у комині. Це сьогодні не випадково, панове. Це знак, явний знак.
І що то був за ротмістр? поцікавився князь-канцлер.
Я дав слово шляхтича
Не важливо, відмахнувся Конецпольський. Те, що ви кажете, пане Єжи, подібне на правду. Так, на правду. Колись я мав видіння при надгробку великої княгині Євни Полоцької, бабки Свидриґайла. Тоді на власні очі бачив як її надгробок розколовся, але за мить знову побачив його цілим. Зараз я схильний трактувати це на користь того, що прийде новий Свидриґайло з новою громадянською війною, з новим розколом спільної Вітчизни. І скаже, як той привід із сновидіння: «Сармати, ви нас зрадили!»
Перший раз від тебе чую про надгробок Полоцької, зауважив Радзивілл. Панове, ви блудите в темному лісі Свидриґайло, Кревська унія, руські князі та інша сива давнина. Ви ж воїни, політики, а не поети. Міркуйте політично. Те, що відбувається не в снах, а явно, говорить нам про зовсім інше. Річ Посполита нарешті приборкала внутрішні війни, твердою ногою стала на Запоріжжі. Татари принишкли, московити сидять у своїх барлогах, Порта шле до нас послів солодких, як пахлава. Немає таких сміливців, щоб кинули виклик Республіці. Ми сильні, як ніколи, а вам від чогось ввижається новий Свидриґайло, якийсь забутий морок Спамятайтеся.
Дозвольте, ясновельможний канцлере, втрутився у розмову Лібр. Ви тут згадали Кревську унію. Якщо мені не зраджує память, свята Ядвіґа, добра королева, тоді вийшла заміж за того литовського Яґайла, що наснився моїй провидиці.
Память тобі не зраджує, кивнув Радзивілл. Вона вийшла за немитого лісовика, як зволив висловитися твій володар.
А скільки їй тоді було років?
Ядвізі?
Так, добрій королеві.
Дванадцять.
Оце, ясновельможні, направду дивний збіг, сказав Лібр. Уявіть собі: мою малу дванадцять років тому охрестили Ядвіґою.
4
Над Мечиславом світило несправжнє сонце, якому кортіло прималювати очі і посмішку, як на німецьких гравюрах. Несправжні рожеві хмари пливли несправжнім аквамариновим небом. Він йшов берегом несправжнього моря. Годі й згадувати, що та земля, на яку нібито ступали його босі ноги, також виглядала геть несправжньою. Пісок був занадто білим та чистим, трава смарагдовою, а серед каменів не було жодного сірого кругляка лише різнокольорові агати.
Одяг сина підстарости повністю пасував до навколишньої несправжності. Біла, підперезана шовковою стрічкою, туніка ледь прикривала йому коліна. Він навіть памятав, де востаннє бачив подібну одежину. В такій підперезаній туніці паризький лицедій Бельроз виходив на сцену «Бургундського отеля» у нудній пасторалі «Левкадія», де мало чого лишилося від трагедії Менандра. Нетверезі актори, що грали сатирів, довго бігали там за німфами, а головна героїня хрипко співала перед тим, як кинутися в намальоване на брудних простирадлах море. Він навіть згадав, як хиталася фанерна скеля, на яку перед стрибком видерлася товста акторка. Глядачі голосно радили їй похудати, сперечалися, як довго витримає таку вагу декорація, та кидали в товстуху всяким непотребом.