«Де б се міг узятися тут сей раб пошарпаний? Відкіля він, сей єврейський раб, і кого се він мені нагадує?» гадав, здивовано дивлячись на нього, мисленник і нарешті спитав:
Хто ти?.. Чого ти тут?..
Чом же ти мене, єврейського вбогого раба, що може попрохати в тебе шага, чому не копнеш ногою, як казав?..
Мисленник суворо й разом здивовано поглянув на чоловіка в хітоні: його слова й дратували, й дивували його.
Хто ти?.. скрикнув мисленник нетерпляче.
Невже ти мене не впізнав?.. тихо-лагідно обізвався чоловік у хітоні.
Мисленник пильно подивився на нього, протер очі, ще раз поглянув на нього і раптом зблід:
Ти привид!.. Адже се галюцинація?..
Чоловік у хітоні мовчав, лише спокійно дивився на нього.
Ти кажеш, раптом почав він, що я галюцинація; значить ти хворий?..
Ні, я не хворий Ні, ні!
Хто ж ти?.. спитав його чоловік у хітоні.
Я?.. Я мисленник, я чоловік, що зрозумів зміст та красу справжнього життя, тим я надлюдина!.. гордовито відповів той. Але хто ти?.. замислено вагаючись, голосно гадав мисленник. Невже ти Христос?.. Ха, ха, ха! раптом розкотисто зареготався мисленник зневажливо. Тепер я впізнаю се змарнілеє, схудле, пошарпане лице доброхіть самокатуючого!.. Ха, ха, ха!.. Ти мені смішний, не вгавав нервово і палко реготатись мисленник.
А чоловік у хітоні лагідно й тихо-замислено, співжаліючо-ніжним, усепрощаю-чим поглядом голубив розходившогося мисленника.
Еге! Я Христос, той син чоловічий, якого ти, надлюдина, як сам про себе кажеш, не зрозумів єси Я той, Кого ви чули й Кого не послухали
Ти?.. Ти син чоловічий?.. Ні, ти іншим разом мовиш правильніше, коли взиваєш себе сином Божим Еге, син того, кого вигадали ми, люди Ти втілив у собі все вигадане, й фантастичний учитель вийшов із тебе
Так!.. тихо сказав чоловік у хітоні. Але скажи мені, що ти дав людськості?.. Як ти вжив талант, що дав тобі його Пан Твій?..
Жодного Пана я не маю над собою, не визнаю нічиєї над собою влади!..
Все ж таки відповідь мені на питання!..
Відійди, відійди від мене, марівниче вбогий!.. Відійди геть, марево, з своєю блідою й безживною мораллю, що скалічила світ! Геть від мене!.. Відійди, не муч моєї душі! Не муч моєї наболілої, недужої душі!.. Я не тебе шукаю Чуєш, не тебе О, я тебе навіть ненавиджу, бо я маю право, усвячене моєю самосвідомістю людини, з погордою дивитися на тебе, бо ти бог, ха, ха, ха, ха!.. Бог ти, а я людина, розумієш? Людина реальна, повна, справжня, здатна власними намаганнями стати надлюдиною, і тебе мені не треба, не треба!!! Чуєш?!. Ти мені заважаєш, ти мене робиш шаленим, стоячи переді мною!!. Геть же, геть!!. Пріч, марівниче, що до вигаду своїх історичних жидів додав свій власний вигад і сам, втіливши в собі на час тисячолітню скалічену гадку рідного народу, став спогадом мені подібних, але маючих менше людських сил на те, щоб жить справді, вповні по-людськи жить!.. Я хочу жить, жить так, аби усса-ти, вбрати в себе все життя цілком, не обмежуючи широкості його ні, лещатами вікового розуму, що його придбав світ за ввесь час свого існування, ні вінками сили волі, а лиш керуючись важким та широким інстинктом людським, вільним інстинктом надлюдини, що підносить її, царя природи, над усе інше Так! Все життя, все його вповні, цілком до краю дна хочу вбрать, уссати в себе, хочу широко й вільно витратить свою життєву міць, не боячися жодних сентиментальних, безживних моралів, яких творцем був єси й ти, нині лиш згадка людська!..
Чи ж я тобі перешкоджаю всисати в себе ціле своє життя Хіба не я казав, що людина не має права морального сама кидати своє життя, поки воно її не кине по розпорядженню Вищої Влади?.. Еге, ти і багато вас не схотіли розуміти мене Дві тисячі літ незабаром упаде в вічність, зникне й сховається в ній, але й досі мало хто вповні мене зрозумів Невже за свою простість, невже за ясність та придатність до життя моє слово повинно буть незрозумілим, незрозумленим?.. Просто його розуміть мають за неможливу річ!.. Але ні, ти та інші а їх безліч не винні в тім, що не хочете, не можете зрозуміти його, в тому навіть, що з погордою дивитесь на його На мойому бо слові ті лицеміри, що їм подібні не згоджувались зі мною в той час, коли я жив та вчив, вони збудували цілу безодню підлоти, панування, яке я відкидав, пишноти, яку я заперечав, старшинування та нерівності, що їх я, ганячи, відпирав, проповідуючи цілком протилежне; усе се вони вкрили лицемірством, назвавши се моїм ученням, і виклали його таким перед сліпими людьми, що ще не здатні були мене шукати й відшукать, і вони привикли мене знати таким, яким я був викладений їм лицемірами, що, пересварившись між собою, творили жорстокощі інквізиційні, за котрі б я вигнав їх з храму, якби вони були мені трапилися під той час І все се робилося в моє імя!.. А люди не розуміли, що се не мої слуги, що їх слова не мої, що вони зрадники, кати мого слова, не розуміли сього й не чули тих, які насмілювались стати за моє слово, не слухали їх, а як і чули потім, то знов не розуміли уже й тих, що їм нагадували про дійсного мене, і люди, люди нещасні все мерли мовчки в страшних стражданнях посеред густої темряви непроглядної