Пусти!
Не пущу!
Пусти хоть на кусник поля!
Не пущу на поле, іди лісом.
Я хочу поля! ревіла хмарниця.
Лісом, лісом, відповідав дзвін.
Поля, поля, клекочуть брудні жовті боввани.
Лісом, лісом, гуде дзвін.
Позволь хоть поступитися, моє військо бунтуєся, благала, а за нею клекотіли, як у пеклі, блискавки, крутилися, як вужє, і отвирали запінені кровію пащеки, ішли пожирати, нищити, губити.
* * *А дзвін приказує голосно, остро, неумолимо: «Лісом! лісом! лісом! лісом!»
З розбитою грудею, з покорченими руками, з повикручуваними пальцями, з роздертим на шмати нутром хмарниця то підносилася, то спадала вдолину, витягала голову, як птах, коли хоче летіти.
Нараз засвистала вітром, аж земля затряслася і поволі піднесла тяжкі, як олово, крила і навернула вбік, понад гори.
З гуком, ревом і клекотом, як би ржали стада коней, безліч голов, кадовбів, рук, ніг, крил путалося в один клубок, кидало стрілами і летіло за нею в безодню чорного небосклону.
* * *Зашумів і застогнав ліс, погнулися до землі дерева. Трескіт, шум, блиск. Палючі стріли колять столітні дуби, від ледяних куль обсипаєся листє, обламлює галузє. А серед лоскоту громів, шуму вітру, серед зойку пливе чистий голос дзвона чимраз далі й далі.
* * *Матія, Михайлового сусіда, захопила туча з кіньми і возом у полі під самим лісом. Вітер мів порохом в очі, завертав віз, блискавка і громи пуджали коні. Мусив спуститися на волю Божу; відіпняв від воза коні, причепив до драбини, а сам сів під віз, аби перебути лиху годину.
Аж чує: застогнав ліс вітер жене, дерева гнуться, як колосє в полі.
Шум, ломіт, лоскіт, страх хапає за груди, серце перестає бити, а грім за громом ціляє. Хмара стручає хмару, а нараз не видко стало ні хмар, ні лісу, ні поля, лиш гук, шум та й вода.
Матій довго не міг прийти до себе, оглядався, як би сам собі не вірив, що він жиє і нічо єму не сталося.
Зітхнув глибоко і перехрестився.
Вкруг него було так тихо, спокійно, що якби не мокре шматє, не переполохані коні та й не поламаний, не збитий перед єго очима тучею ліс, то виділо би ся єму, що лише страшний сон єго мучив.
* * *Коли се щось ударило єго в саме чоло. Грудка леду, як голубяче яйце, лежала коло єго ніг. Він підніс і розкусив, а там було чотири листки: яворовий, кленовий, осиковий і смерековий.
Іван ЛИПА
24.02.1865, м. Керч 13.11.1923, м. Винники під Львовом
Український громадський і політичний діяч, за фахом лікар. Співзасновник таємного товариства «Братство тарасівців». Український комісар Одеси (1917), член ЦК Української партії соціалістів-самостійників, міністр віросповідань УНР (1919).
На початку 1922-го переїхав до Львова, оселився у Винниках.
Автор віршів та збірок оповідань «Тринадцять притч», «Оповіді про смерть, війну і любов»(1935) і казок «Тихе слово» (1929).
КВІТИ
Молодий полковник повертався з шанців. По той бік гори була його халупа.
Ішов полониною понад лісами, обходив звичною стежкою, що сам протоптав за довгий час.
Ясно світило ранішнє сонце, скрізь було зелено, тихо.
Ішов, занурившись у свої думи, не оглядаючись на розкоші весняного ранку.
Минає другий рік, як він покинув свою Ольгу.
Образ дівчини за цей час затьмарився в його уяві.
Напружувався, щоб пригадати її лице, очі, усміх
Ніби от-от уловить, ніби все так добре памятає, вона ж така дорога й близька душі його
Мов із туману виринає їхнє прощання: блакитна сукня, біло-мармурове лице, на чолі матово-золотиста биндочка, що обрамовує кучеряве волосся
І раптом замість цього неясного образу, як живе, встає перед ним обличчя матері й дивиться на нього ласкавими очима.
Наблизився до халупи. На косогорі два великі дерева стоять самотою, мов сироти. Між ними полковник поставив собі халупу з грубих смерек, що густо вкривають Карпати.
Уподобав се місце, бо з нього відкривається чарівний краєвид. Став біля свого ґанку і дивився в далечінь.
На всьому необмеженому просторі, куди тільки сягало око, розтаборилися гори, освітлені сонцем. Гора виступала з-за гори, з-за тої третя, десята, без ліку, без краю
Як хвилі-велетні на безбережному морі.
Як зачаровані міста Зеленого Царства.
Тихо й порожньо скрізь. І тільки ген високо над головою цар-орел, великий, як літак