Та то так, як то кажуть, прийде каяття, та вороття немає!
А прийшов з похорону, Бог вість, що з ним сталось, онімів, гей камінь. Вже й на похороні коби хоч сльозу пустив, як стовп, стояв, такий вам, як земля, чорний! Не їв, не пив, замовк, замкнувся та й не виходить
А ви ж там заходили до нього?
Де ж би, боюся, страшно чогось!
А він же світить там?
Та ні!
Ой падоньку, а як би так небіжка
Вітер задзеленкотів шибами.
Во імя Отця і Сина і Духа Святого! хрестилася Оксана і припала до Катрі.
Рясний дощ сипнув по шибах малого вікна, в сусідстві десь завили пси.
Лампа блимала, а обидві жінки, притулені до себе, тремтіли і хрестилися.
Минула страшна третя ніч, минув день Іван не виходив із вітальні. Оксана ходила з Катрею під двері, кликали, стукали до дверей, ніхто не обзивався Ходили попід вікна вікна були заслонені.
Під ніч находив на них іще більший страх, не зажмуривши ока просиділи у вічній тривозі. На третій день під вечір знов пішли обидві під двері і кликали, кричали, а далі стали з усієї сили стукати.
Чого там? озвався глухий, грубий голос. Ідіть від мене!
Страшний був голос. Поглянули німо на себе і відійшли тихо.
Прийшла ніч, вибила північ. Півні піяли, а з вітальні ударив гомін. Заскварчав ключ, скрипнули двері, в ательє блиснуло світло у ньому стояв Іван, як демон пустелі.
Страшний був, блідий, наче роки пережив за три дні посивів, як голуб.
Підняв шталюґу і став нетерпляче терти фарби. Став малювати, кілька обрисів кинув кистю займався, як огонь, його румянці спалахнули ще більше, а очі ще більше сяяли проти сивого, як лунь, волосся.
З-під кисті виходила жіноча постать, щойно зарисувалось обличчя, де далі обриси тіла. Щось трусило його рукою, обличчя пашіло не радістю, а якимсь незвичайним духом, в якому була і найвища втіха і найбільше терпіння. Малював, і з привички кинув оком на стіну, де був колись образ.
Здригнувся, наляг на нього страх: перед ним стояла чорна висока тінь.
Хто ти?! крикнув.
Я прийшла до тебе, малюй мене!
З тіні злетіла чорна обслона, і з портрету виринула біла висока постать, обкинена прозорою тканню, тільки з прислоненим обличчям.
Відслони лице, хто ти?
Як змалюєш тіло, відслоню. Малюй!
І він став малювати якби примушений дикою силою, постать росла йому під руками, ясніла, блистіла, дихала життям. Страх його перемінився в страшну радість, доходив до шалу, руки тремтіли, не тямив себе
Не стямився, а вже тінь відслонила закрите обличчя став його малювати.
З його білого замлілого лиця виглянула туга за утраченим щастям, зморшки на яснім чолі розгладилися. З чорних великих очей блиснула незаспокоєна жадоба пізнання
Кінчив свій великий твір. Коли гляне очі! великі чорні очі?! що це? як?! Чорний волос?!.
Кинув оком на тінь перед ним стояла мертва жінка!
Усміхнулася до нього невимовною приманою і щезла тільки глухий вітер знявся від неї стовпом дивного шуму
А у стіни наче хто кинув дикий страшний регіт. Той регіт ударив його в лице він подався взад, завадив головою за постамент, фіґурка Бакха захиталась, впала йому на голову і смертним ударом у живчик прибила його до землі
* * *Неоцінений його образ, як безсмертний твір мистецтва продали на виставі за сотню тисяч і поставили на його гробі величавий памятник.
Євгенія ЯРОШИНСЬКА
18.10.1868, с. Чуньків на Буковині 21.10.1904 с. Рідківці, там само
Закінчила шестикласну школу у Чернівцях (1882), ткацьку школу в м. Фрай-денталі (Австрія, 1899). Вчителювала в буковинських селах, записала півтисячі народних пісень. Була активною діячкою жіночого руху. Друкуватися почала 1886р., публікувала статті й оповідання в різних журналах.
Творча спадщина Є. Ярошинської складається з трьох повістей («Понад Дністром», «Перекинчики», «Рожі а тернє»), кількох десятків оповідань, нарисів, творів для дітей, фольклорно-етнографічних розвідок та перекладів.
СМЕРТЬ ЗА ЖИТТЯ
З кождим днем побільшалася хороба молодої жінки. Кликано ріжних лікарів, кождий записував щось інше, а хора блідла чимраз гірше.
Лікарі хотіли дійти разом того, чого кождий із них осібно не міг дійти. Скликали конзіліюм, при якім кождий твердив щось іншого. Вкінці розійшлися, остався ще лиш один молодий лікар. В нього були інші наміри; його часті візити не відносилися лиш до самої хорої.