Дарина Гнатко - Скеля червоного сонця стр 4.

 А що, Мирославо, гості у нас?

Мирослава ж, відповідаючи, навіть і голосу свого не впізнала, настільки видався він їй хрипким та чужим.

 Так, гості. Сестра моя, удовиця Феодося Тодорович.

Пантелеймон знову позиркнув на Феодосю.

 Що ж ти, дружино, таку сестру-красуню від мене ховала?

Феодося знову дзвінко засміялася, й похололій Мирославі сміх той видався поховальним дзвоном за власним коханням.

Ірина дещо роздратованою вийшла з будинку.

Вечірнє сонце спокійно гойдалося над тихим до вечора Дніпром і видавалося не просто червоним у заході, а мов кривавим та трішки зловісним. Ірина не любила таких кривавих, як сьогодні, заходів сонця, з самого дитинства не любила, маючи щирий і неминучий страх перед таким червоним сонцем. Та зараз те сонце її не так страшило, як дратувало, псувало й без того зіпсований настрій.

Вадим полишився у Києві ще на два дні.

Поморщивши привабливе лице з блакитними очима, Ірина повільним та неквапливим кроком рушила до берега Дніпра, до влаштованого Вадимом приватного пляжу, з надзвичайно дрібним, перлинно-світлим піском.

Майже тридцятирічна мати-одиначка, вона за дарунок щедрої долі вважала своє знайомство з підприємцем Вадимом Палієм, чоловіком вродливим та вільним, тридцяти пяти років віку, що мав стабільний бізнес та найгарніші у світі темно-карі очі. Переживши багато неприємного, відсутність щастя в особистому житті, зраду людини, котру кохала до нестями, Ірина по-особливому цінувала свої стосунки з Вадимом і кохала його, кохала майже так сильно та палко, як і Владислава.

Майже

Не дійшовши до пляжу, вона зупинилася, поморщилася.

Владислав

Молодий кардіолог, син батькових знайомих, він увірвався до її спокійного життя стрімко та наполегливо. Світлоокий високий красень з русявим волоссям, він закохав у себе сімейну лікарку однієї з кременчуцьких амбулаторій з такою вражаючою легкістю. Ірочка Тодорович, у житті котрої траплялися лиш полишені глибинності симпатії та вподобання, у Владислава Боженка закохалася з такою силою, що й самій зробилося страшно. Швидкість та стрімкий розвиток роману теж страшили її. А він виявився просто бабієм, і вона на власні очі пересвідчилася в тім, коли прийшла до свого кабінету на годину раніш Її Владислав, найкоханіший у світі чоловік любився на столі з її ж медсестрою, у її власному кабінеті. Сумно, непристойно та брудно. Ірина й до цих пір дивувалася тому, як змогла тоді полишитися спокійною, не відчути майже нічого, окрім дивного заціпеніння, й буднім голосом попросити їх звільнити її робочий стіл, навіть спромоглася досить пристойно провести прийом, не відчуваючи ні болю, нічого Біль прийшов уже потім, біль безмежний і такий пекучий, що гадала помре. А Владислав навіть і пробачення не попросив, просто зник із її життя, зник так само швидко, як і зявився, розтанув, мов поранковий туман.

За два тижні вона дізналася, що вагітна.

Певне, та вагітність і врятувала її від найгіршого, від страшної безодні розпачу та відчаю, від темних та неясних думок про можливе самогубство. Відчувала, що у тім дитяті є її порятунок, заради нього, немовляти ненародженого, примушувала себе до спокою й до харчування повноцінного, обродившись гарним хлопчиком, міцним та на щастя не схожим на батька. Заради нього, коханого свого Сергійка, тільки й жила тепер, забувши себе.

А життя подарувало зустріч із Вадимом.

І вона покохала його.

Після зради чоловіка, котрого так кохала, після того, що відчувала до Владислава, гадала, що серця її вже ніколи не торкнеться почуття закоханості, чоловіками не цікавилася майже й на високого імпозантного чоловіка, котрого зустріла на іменинах знайомих, одразу й уваги не звернула. Але так уже трапилося, що за столом вони опинилися поряд, розгомонілися, потім Вадим запропонував підвезти додому, бо година була досить пізньою Ірина памятала, як, побачивши його автівку чорний дорогий позашляховик, чомусь недоречно подумала, що з цим чоловіком у неї нічого не може бути. Власників таких автівок, з особистими водіями, загалом зверхніх та пихатих, мало цікавили прості жінки, що мали статус матері-одиначки та працювали на мізерну бюджетну зарплатню сімейного лікаря.

Але вона помилилася.

Вадим наостанок попросив номер телефону.

Й вони почали зустрічатися.

Його не злякала ні скромна робота та незаможність, ні наявність у неї Сергійка, він узагалі був просто дивовижним чоловіком, таким не схожим на Владислава, й Ірина поступово поряд нього вилікувалася від свого сердечного болю, ожилася до справжнього життя.