На голос чоловіка до кімнати вбігла молода жінка. Рітсон одразу кинувся до неї з обіймами, усміхаючись і вигукуючи:
Марґарет, дорогенька! Дай-но я тебе розцілую! Ти, сестричко, зовсім не змінилася, ба навіть погарнішала: очі сяють, румянець на щічках. Відколи цей лісовий бурмило тебе засватав, ти стала справжньою красунею!
Бо щаслива, лагідно відказала Марґарет, ніжно глянувши на чоловіка.
У Меґґі така пречудова вдача, що поряд із нею будь-хто почувається щасливим. У нашому маленькому домі досі не було жодної сварки Та годі про це. Лісник обернувся до гостей: Присувайтеся ближче до вогню. Марґарет миттю зготує поїсти, а потім постелить вам Ну ж бо, жінко, не барися!
Молода жінка жваво метнулася до вогнища, а тим часом Рітсон нахилився над лавою, відгорнув край вовняної ковдри і поглянув на дитину. Личко міцного однорічного хлопченяти було спокійне він навіть не поворухнувся, тихенько сопучи вві сні. Старанно поправивши зімятого чепчика, Рітсон випростався і неголосно покликав сестру:
Ходи-но сюди, сестричко! Хоч ми й не бачилися вісім років, я завітав не з порожніми руками маю для тебе подарунок Поглянь!
Матір Божа! У Марґарет на очах виступили сльози. Дитя Суще янголятко! Невже це твій синочок? Ґілберте, мій брат привіз нам малюка!
Лісник наблизився, похмуро поглядаючи на шваґра.
Що ж це ти, друже, занедбав військове ремесло та записався в годувальниці? суворо спитав він. Звідки в тебе дитина? І що це за дивацтво блукати лісовими нетрями з немовлям під плащем? Навіщо ти привіз його сюди кажи, та як на духу!
Не гарячкуй даремно, друзяко Ґілберте! Рітсон скривився. Мені й самому вже набридло нянькувати. Цей хлопчик не має до мене жодного стосунку. Він сирота, а сер лицар, який прибув разом зі мною, його опікун. Нехай добра Меґґі тим часом подбає про хлопченя, а його світлість розповість нам, звідки це дитя взялося і хто воно.
Молодій жінці не треба було казати вдруге; схопивши сонного малюка, вона понесла його до своєї кімнати. Ніжно поцілувавши хлопчика, щільно загорнула його у свою святкову шаль і повернулася з ним до гостей
Повечеряли простими сільськими, утім, поживними наїдками, відтак Рітсон ледь чутно шепнув своєму супутникові:
Досить зволікати, сер, уже час І той звернувся до господаря дому:
Добрий Ґілберте, я втішений тим, із якою теплотою ваша дружина поставилася до цієї дитини, тож наважуся зробити вам одну пропозицію. Але спершу дозвольте мені розповісти про цього хлопчика, який залишився сиротою, а я єдиний його покровитель у цілому світі Отже, його батько мій давній бойовий товариш і найближчий друг. Ми разом брали участь у французькому поході, потім на кілька років доля нас розвела, і знову зустрілися з ним уже в Уельсі. Цей доблесний воїн, перш ніж залишити Францію, до безтями покохав милу скромну дівчину, одружився з нею і привіз до Англії. На жаль, цю новину при дворі зустріли холодно. Молоду жінку безіменного походження, без посагу, було визнано нерівнею лицареві, ще й причетному до королівської родини. Я вважаю, що саме байдужість і презирство, якими її зустріли в Англії, вразили ніжну душу дівчини і підточили її здоровя. Пологи були важкими, а за тиждень молода обраниця шляхетного лицаря померла, лишивши йому крихітного синочка Але ж недарма кажуть: як одна біда йде, то й другу за собою веде. Невдовзі хлопчик утратив і батька. Ми билися з моїм другом пліч-о-пліч у Нормандії1, коли його було смертельно поранено. Останнім його благанням було подбати про нещасного сироту. Він сказав, де перебуває хлопчик, попросив забрати його від годувальниці і прилаштувати в надійний дім Я присягнувся всіма святими, що виконаю його останнє бажання
Лицар поглянув на сонну дитину і далі провадив у цілковитій тиші:
І я неодмінно дотримав би слова, якби досі не перебував на службі в короля, адже обовязок, який я мушу чинити, не дозволяє мені її залишити. До того ж я не маю ані рідних, ані вірних людей, щоби покластися на них. Я не знав, що робити, коли, на щастя, ваш шваґер порадив мені звернутися до вас, Ґілберте, людини шанованої та добропорядної. Рітсон розповів мені, що ви досі не зазнали щастя батьківства, що сестра його добра і любляча жінка і ви не відмовитеся прихистити під своїм дахом сина хороброго воїна Зрозуміло, всі витрати на утримання хлопчика я візьму на себе. І якщо Господь подарує йому довге життя і здоровя, а я на той час іще буду живий, то сподіваюся, що матиму на старість собі підпору. Отоді я розповім йому славетну й сумну історію про його батьків А доти ви виховуватимете малюка як власного сина Чи згодні ви на мою пропозицію, Ґілберте?