Кожен із тих, хто намагався збагнути таємницю життя та походження шляхетного сміливця з Шервудського лісу, створював «свого Робіна Гуда», й іноді ці Робіни Гуди так само не схожі один на одного, як персонаж роману Вальтера Скотта «Айвенго» і славетний розбійник головний герой фільму Рідлі Скотта, якого зіграв Рассел Кроу.
Проте легенда про Короля Лісів жива, багатолика і, як і раніше, сповнена романтичної чарівливості. І зараз ви тримаєте в руках одну з версій життя Робіна Гуда, що вийшла з-під нестримного майстерного пера справжнього короля історико-пригодницького жанру великого Александра Дюма.
Частина перша. Вигнанець
1
Історія, про яку йтиметься, починається за тих часів, коли королем Англії був Генріх II Плантагенет на прізвисько Короткий Плащ.
Був березень 1162 року, холодний і вогкий. Пізнього вечора звивистими стежками Шервудського лісу, що в графстві Ноттінґем, їхали двоє геть виснажених довгим шляхом вершників. На землю спадав густий туман, а крижані пориви вітру, в яких ще відчувався подих зими, змушували мандрівців щільніше кутатись у плащі. Один із них, на вигляд старший, що впевненіше тримався в сідлі, раз по раз поглядав на затягнуте похмурими хмарами небо.
Як гадаєш, Рітсоне, чи не захопить нас дорогою буря? спитав він, повертаючи обличчя до супутника. Вітер не вщухає Ми часом не збилися зі шляху?
Уже близько, пане. Щонайбільше за годину ми будемо коло дверей лісникової хати.
Хотілося б сподіватись А скажи-но мені: чи цьому лісникові можна довіряти?
Ґілберт Гед людина сувора, чесна і щира; моя сестра живе за ним, як за камяною горою. Він влаштує вас, сер, у всьому, з цілковитою пошаною вислухає легенду, вигадану вашою милістю, і беззастережно повірить у неї, адже брехня й недовіра йому просто невідомі Ну ось я ж казав! Бачите попереду відсвіти вогню на деревах? Ми вже майже приїхали
Поглянь-но, чи не прокинувся малюк?
Що йому станеться? байдуже буркнув Рітсон. Сопе собі, як ведмежа в барлогу Але мені досі незрозуміло, нащо вашій милості весь цей клопіт. Для чого берегти життя малій істоті, яка так шкодить вашим інтересам? Скажу відверто: якщо надумаєте назавжди здихатися цього цуценяти, тільки дайте знак. Мій клинок до ваших послуг Лишень пообіцяйте згадати про мене в заповіті
Стули пельку! Різкий вигук змусив Рітсона замовкнути. І думати забудь про це. Та припни свого дурного язика померти має таємниця його народження. Мені й на думку не спадало бажати смерті безневинної дитини. Ліпше я житиму в страху, що коли-небудь уся правда розкриється, ніж зі смертним гріхом на своєму сумлінні Вихований у родині простого селянина, хлопчик не довідається ні про своє знатне імя, ні про статок, що сьогодні він утратив, сам того не знаючи
Як собі хочете, сер лицар! холодно відгукнувся Рітсон. Проте, щиро кажучи, життя його не варте і половини поневірянь, яких ми зазнали в дорозі
Лицар мовчки відвернувся, а невдовзі вершники вже спішувалися перед ошатним будиночком, що нагадував гніздо вивірки, сховане в гущавині лісу.
Гей, Ґілберте Геде! голосно гукнув Рітсон. Одчиняй, приятелю! Впусти змерзлих подорожніх погрітися біля вогню.
Почулося глухе гарчання собак, із-за дверей, зачинених на засув, чоловічий голос сторожко спитав:
Хто там так пізно вештається?
Одчиняй! Це Роланд Рітсон, рідний брат твоєї Марґарет. Невже лишиш нас тут стояти, як жебраків, га, ліснику? нетерпеливився Рітсон.
Нарешті двері прочинились, і запізнілі гості ввійшли.
Рітсон, відкинувши полу плаща, зразу потайки поклав на лаву великий згорток і ступив крок назустріч лісникові.
Ґілберт Гед, привітно кивнувши шваґрові, шанобливо вклонився його супутнику:
Ласкаво просимо, сер лицар. Вибачайте, що тримав вас під дверима так довго. Хижка моя стоїть на відлюдді, а в лісі повно розбійників. Мушу бути обережним. Сідайте ближче до вогню, почувайтесь як удома, обсушіться, а коло ваших коней є кому поклопотатися Агов, Лінкольне! гукнув лісник із сіней до помічника. Постав панських коней під навіс: у стайні затісно. Та кинь їм кілька оберемків соломи та сіна в годівницю
На голос чоловіка до кімнати вбігла молода жінка. Рітсон одразу кинувся до неї з обіймами, усміхаючись і вигукуючи:
Марґарет, дорогенька! Дай-но я тебе розцілую! Ти, сестричко, зовсім не змінилася, ба навіть погарнішала: очі сяють, румянець на щічках. Відколи цей лісовий бурмило тебе засватав, ти стала справжньою красунею!