Я розкрив. Переді мною знову була книжка-матрьошка. У вирізаному нутрі «Кобзаря» лежала інша книжка, скромніша, хоча тих же років видання: Достоєвський, «Ідіот».
Я підвів запитальний погляд на Клима.
Він усміхався, але не мені, а скоріше своєму минулому, раптово потривоженому моєю появою.
Якась смутна здогадка змусила мене раптом витягнути книжку Достоєвського з її зручного таємного лежбища і перегорнути. І здогадка виявилася правильною на полях «Ідіота» замиготіли олівцеві коментарі, тільки почерк тут був крупніший.
Це ви писали? запитав я Клима.
Ну я, сказав він, сідаючи за маленький прямокутний столик.
А «Кобзар»?.. Я потягнувся рукою до пляшки і почав розливати рислінг по склянках, одночасно вибудовуючи свої думки в якийсь геологічний порядок.
«Кобзар»? Ні, по «Кобзареві» писав інший поволі мовив старий, беручи в руку склянку.
Львович? запитав я, провокуючи його на більш активні спогади.
Чому Львович? Львович вибрав «Мертві душі».
Послухайте, заговорив я, відчуваючи, як голова моя тоне в соковитому тумані нерозуміння того, що відбувається, і того, що відбувалось. У вас що, літературний гурток був?
Не літературний, а філософський, виправив мене старий. І не був, а є Принаймні, поки я живий. Я сам собі гурток!
Ну а все-таки, хто писав коментарі до «Кобзаря»? запитав я.
Слава Гершович Царство йому небесне
Він що, помер?
Убили Струмом убили. Старий скорботно схилив голову. Хороший був хлопець! Світла голова. Ще до цих Кашпіровських і екстрасенсів він усе про ці штуки знав Тому його й убили
Туман знову закружляв навколо моєї голови.
До чого тут «Кобзар» до екстрасенсів? запитав я, перебуваючи вже в цілковитому невіданні.
Ну привіт! Старий подивився на мене, як на ідіота. А що таке, по-вашому, висока література? Просто літери та метафори? Це ж і є засіб передачі духовного струму, як би провідник! Захотіли зарядитися похмурою глибокою енергією розкрили книжку Достоєвського. Захотіли очиститись і побути в проясненому стані берете в руки прозу Тургенєва Це ідіоти типу Кашпіровського перетворили все на лікування геморою по телевізору! Але, повірте, свято Святого Йоргена вже закінчується, і знову залишиться література як єдиний провідник будь-якого виду біоенергії.
Ну а яку енергію передає «Кобзар»? запитав я.
Про це краще запитати Гершовича Але там, я вам скажу, справа серйозніша, з цим «Кобзарем» і з самим Шевченком Там така справа Ну, через це його і вбили
Через що?
Старий допив вино. Знову погладив себе по колючому і вялому підборідді.
Через те, що Гершович обчислив, де сховано щось дуже цінне для українського народу Ви це так не зрозумієте! І не думайте, що я з розуму вижив! Був би зараз живий Гершович він би вам за пять хвилин усе пояснив!
Ну а рукописи якісь цього Гершовича залишилися? з надією запитав я.
Рукописи? Був один рукопис і лист у нім Старий закивав у такт власним словам. Ми із Львовичем рукопис йому в труну під голову поклали
І не читали?
Ні. Він так попросив. Він нам багато розповідав, все, про що думав, розповідав. І лист цей ми бачили. У листі й говорилося про це, про заритий Самого Шевченка лист, із Мангишлаку Може, через листи його вбили?! Адже тієї ночі, а це був шістдесят сьомий рік, коли його вбили, хтось і в квартиру його залазив. Кришталеву вазу вкрали, перевернули все догори дном А теку не знайшли! Він її у Грицька, чоловіка своєї сестри, ховав. Це вже потім ми її у Грицька взяли і йому в труну під голову поклали.
У Григорія Марковича?
Ну так! Очі у старого Клима раптом загорілись. Так ви Григорія Марковича родич?
Так нічий я не родич! Мені просто цікаво.
Ну, за «просто цікаво», юначе, можна дорого заплатити! Останню фразу старого я пропустив повз вуха.
Туман навколо моїх думок трохи розсіявся. Перший виявлений звязок між покійним Гершовичем і Григорієм Марковичем, який відбув до Ізраїлю, підбила мою цікавість.
Я б продав вам цю книжку? з якоюсь дивною інтонацією мовив раптом старий. Акваріуми я вже продав, залишилося зовсім небагато тут і він озирнувся на всі боки.
Книжку? перепитав я. Ви що, їдете?
Ні, йду Не зараз, звичайно Трохи пізніше. Памятаєте, як Толстой помер?
Я кивнув.
Я його люблю сказав старий. Читав його багато разів, хотів навчитись у нього життя, але не вийшло Так хоч смерті у нього навчуся. Чудова у нього була смерть Хіба не так? Я піду звідси до Конотопа. Так, щоб не дійти Ви мене розумієте?