Що в нього вселилося? пробубоніла вона.
Утім, Джо Енн, виписуючи іншим разом чек у магазині, зазирнула в чекову книжку, щоб перевірити, чи правильно записала номер.
З якого дива мені не байдуже до цих дурних чеків? запитала вона себе.
Джо Енн намагалася забути про той випадок, але чудернацька поведінка Ларрі не припинилася.
Джо Енн, ця вечеря була просто прекрасна, сказав він. Я ціную твою турботу. За останні пятнадцять років ти, мабуть, приготувала мені й дітям близько чотирнадцяти тисяч таких сніданків, обідів та вечер.
А згодом
Боже, Джо Енн, будинок має бездоганний вигляд. Ти, певно, добряче попрацювала, щоб так його причепурити.
Чи навіть
Дякую, Джо Енн, за те, що ти поруч зі мною. Я дуже люблю проводити з тобою час.
Джо Енн почала непокоїтися.
Куди поділися сарказм і критика? чудувалася вона.
Страх, що з чоловіком щось не так, підтвердила й шістнадцятирічна дочка Шеллі, яка скаржилася:
Мамо, тато втратив голову. Він зауважив, що я маю гарний вигляд. Він сказав це, попри косметику й невипрасуваний одяг. Мамо, це не схоже на тата. Що з ним не так?
Хай там як, Ларрі не відступав. Щодня він незмінно зосереджувався тільки на позитиві.
За кілька тижнів Джо Енн поволі змирилася з незвичною поведінкою партнера й інколи навіть відповідала на його коментарі скупим «дякую». Вона пишалася, що їй вдається реагувати на його нові звички спокійно, аж раптом одного дня сталася зовсім дивна річ, яка остаточно її ошелешила:
Я хочу, щоб ти відпочила, сказав Ларрі. Я сам помию посуд. Дай пательні спокій і вийди з кухні.
Після дуже довгої паузи дружина промовила:
Дякую, Ларрі. Дуже дякую тобі!
Її хода стала трішки легшою, вона відчула себе впевненішою і вряди-годи навіть наспівувала якусь мелодію. Здавалося, вона позбулася поганого настрою. «А мені подобається новий Ларрі», подумалося їй.
На тому історія могла б закінчитися, але за якийсь час сталося ще одне диво. Цього разу озвалася Джо Енн.
Ларрі, сказала вона. Я хочу подякувати тобі за те, що ти важко працював і забезпечував нас усі ці роки. Не знаю, чи я тобі казала, але я дуже ціную твої старання.
Ларрі так і не поділився причиною різкої зміни своєї поведінки, хоч Джо Енн розпитувала його не раз, тому це залишилося таємницею. Та я готова жити з нею.
Бо Джо Енн це я.
Джо Енн Ларсен, «Дезерет Ньюс»Carpe Diem!
Чому б не ризикнути й не залізти на край гілки? Адже саме там найсмачніші плоди, правда?
Френк СкалліЯскравим прикладом сміливості є Джон Кітінґ неймовірний учитель, якого зіграв Робін Вільямс у фільмі «Спілка мертвих поетів». У цій прекрасній стрічці Кітінґ працює з групою скутих і духовно бідних учнів суворого виховання в першокласній школі-інтернаті й надихає їх зробити власне життя незвичайним.
Кітінґ показує цим юнакам, що вони втратили свої мрії та амбіції. Вони живуть на автопілоті за програмами, складеними батьками, намагаючись виправдати їхні сподівання. Хлопці планують стати лікарями, адвокатами, банкірами, бо цього хочуть батьки. Але ці стримані учні ніколи навіть не думали про те, чого прагнуть їхні серця.
В одній із перших сцен фільму пан Кітінґ заводить своїх учнів до шкільного вестибюля, де висять фото колишніх випускників.
Погляньте на ці фотографії, хлопці, каже вчитель учням. В очах цих юнаків такий самий вогонь, що й у вас. Вони планували взяти світ штурмом і досягти чогось прекрасного. Це було сімдесят років тому. Тепер вони спочивають з миром. Чи багато хто з них утілив свою мрію в життя? Чи зробили вони все, що планували?
Нахилившись до групи випускників, пан Кітінґ голосно шепоче:
Carpe diem! Лови мить!
Спершу діти не знали, що й думати про цього дивного вчителя. Але згодом замислилися над вагою його слів. Учні почали цінувати й шанувати пана Кітінґа, який подарував їм нове бачення світу чи, може, повернув їх до старого.
Усі ми блукаємо з чимось на зразок святкової листівки, що її хочемо подарувати іншому, з якимось особистим виразом радості, творчості чи почуттів, прихованим під сорочкою.
Один із персонажів фільму Нокс Оверстрит по вуха закохується в прекрасну дівчину. Та проблема в тому, що вона пасія відомого в школі спортсмена. Нокс зовсім втратив голову через цю кралю, але йому бракує впевненості, щоб підійти до неї. І тут він згадує пораду пана Кітінґа: «Лови мить!» Нокс усвідомлює, що не можна просто мріяти: якщо хочеш завоювати її, треба щось робити. Так він і чинить. Сміливо й поетично виявляє їй свої найпотаємніші почуття. Вона відшиває його, її хлопець дає йому в носа, і нашому героєві доводиться не раз ніяковіти. Але Нокс не бажає відступатися від своєї мрії, тому діє за велінням серця. Зрештою, дівчина бачить непідробність його почуттів і відкриває йому своє серце. І Нокс, хоч і не популярний красунчик, завойовує дівчину щирістю своїх намірів. Йому вдається зробити власне життя надзвичайним.