Марк Виктор Хансен - Курячий бульйон для душі. 101 найкраща історія стр 18.

Любов і таксист

Нещодавно я був у Нью-Йорку і разом з приятелем їхав у таксі. Коли ми виходили з автівки, мій товариш сказав водієві:

 Дякую за поїздку. Ви чудово кермуєте.

Таксист ошелешено поглянув на нього, а тоді промовив:

 Ти глузуєш з мене, чи що?

 Ні, любий друже, я не хотів тебе образити. Просто захоплююся твоєю здатністю не зважати на інтенсивний рух на дорозі.

 Отакої, пробурмотів водій, відїжджаючи.

 Що це було?  спитав я.

 Я намагаюся повернути до Нью-Йорка любов,  відказав мій приятель.  Гадаю, лише так можна врятувати це місто.

 Як одна людина може врятувати Нью-Йорк?

 Не одна. Щойно я підніс цьому таксистові настрій на цілий день. Уявімо, що за сьогодні він підбере двадцять пасажирів і буде любязний з ними, бо я зробив йому комплімент. Ті пасажири й собі краще поводитимуться зі своїми підлеглими, продавцями, офіціантами чи навіть родичами. Зрештою, ця доброзичливість торкнеться принаймні тисячі людей. Непогано, правда ж?

 Ну, все залежить від того, чи таксист вирішить передати твою любязність іншим.

 Не залежить,  відповів приятель.  Я розумію, моя система не ідеальна, та мені доведеться спілкуватися сьогодні щонайменше з десятьма людьми. І коли мені вдасться ощасливити бодай трьох з десяти, то я вплину на настрій ще трьох тисяч.

 На словах звучить чудово,  визнав я,  але не певен, що на практиці все працює саме так.

 Навіть якщо все інакше, я нічого не втрачаю. Щоб сказати цьому чоловікові, що він добре виконав свою роботу, не треба багато часу. Я не дав йому ні більше, ні менше чайових. Може, він пустить мої слова повз вуха, то й що? Завтра буде новий таксист, якого я спробую потішити.

 Ти трохи безумець.

 Це лише показує, яким цинічним ти став. Я сприймаю все як дослідження. Знаєш, чого найбільше бракує нашим працівникам пошти крім, безперечно, грошей? Ніхто ніколи не говорить їм, що вони добре виконують свою роботу.

 Але ж вони виконують її погано.

 Вони не докладають зусиль, бо розуміють: усім байдуже до того, як вони її виконають. Чому б не сказати їм кілька теплих слів?

Ми проминали споруду, де йшли будівельні роботи, і побачили пятьох робітників за обідом. Приятель зупинився.

 Яка чудова будівля, друзі! Мабуть, у вас така важка й небезпечна праця.

Робітники підозріливо дивилися на нього.

 Коли ви все закінчите?

 У червні, буркнув один із чоловіків.

 Ого, це вражає! Мабуть, ви дуже пишаєтеся собою.

І ми рушили далі.

 Востаннє я бачив когось схожого на тебе у пєсі «Чоловік з Ламанчі».

 Коли вони вдумаються в мої слова, то почуватимуться краще. А їхня радість піде на користь місту.

 Але самостійно ти нічого не досягнеш!  заперечив я.  Ти лише один.

 Найважливіше не втрачати ентузіазму. Змусити містян знову стати добрими непросте завдання, проте якщо я залучу до своєї справи інших

 Ти щойно підморгнув не надто вродливій жінці.

 Знаю,  відповів приятель.  І якщо вона вчителька, то в її учнів сьогодні буде просто фантастичний день.

Простий вчинок

Якось Марк повертався додому зі школи, коли помітив попереду хлопця, що спіткнувся й упустив на землю всі свої книжки, два светри, бейсбольний биток, рукавицю та невеличкий магнітофон. Марк підійшов і допоміг йому зібрати розкидані речі. А що їм було по дорозі, то він допоміг хлопцеві донести додому частину його пожитків. Марк дізнався, що супутника звуть Білл, що той любить відеоігри, бейсбол та історію, що йому не надто добре даються інші шкільні предмети і що він недавно порвав зі своєю дівчиною.

Коли вони наблизилися до будинку Білла, той запросив Марка випити кока-коли й подивитися телевізор. Вони приємно провели день, сміючись і теревенячи, перш ніж Марк пішов додому. Хлопці й далі бачились у дворі, раз чи двічі обідали вдвох і разом закінчили середню школу. Вони опинилися в одній старшій школі й зрідка спілкувалися. Урешті настав довгожданий випускний рік, і за три тижні до закінчення навчання Білл запитав Марка, чи не могли б вони поговорити.