І вже майже триста років ані безпілотні, ані пілотовані земні апарати не наближались до околиць Матері Зірок. Тим більше, що на шляху до неї зачаїлись небезпечні скупчення міжзоряного пилу і темної матерії. Час від часу зонд-довгожитель, який все ще обертався навколо Пратари, виходив на звязок зі станцією на Ксенії-ІІ, повідомляючи про коронарну активність рудого світила та про еволюції найближчих до неї «чорних дір» і лімесів.
Імператор наказував екіпажу «Айн-Софу» здійснити висадку в тому районі 18КВ216:2, який назвали Широким Полем. Туди лінкор мав доставити не лише землян, але й рептилоїдів з ґормітським обладнанням.
Згідно наказу, відповідні санкції Зоран мав отримати після прибуття до системи Пратари. Відповідальною за координацію дій з ґормітами імператор призначив Преподобну Тарасваті.
Таке позиціонування насторожувало.
Й не лише це.
Зоран зєднався з Преподобною й виклав їй зміст імператорського наказу. Та деякий час мовчала. Спілкуючись з телепатами, командор звик до подібних «дорадчих пауз» і терпляче чекав на коментарій піфійки.
Отже, нашу місію імператор підпорядковує Ґормі, нарешті відізвалась та. Будемо ж достойні його високої довіри.
Про підпорядкування я здогадався, буркнув Зоран. А якщо без пафосу, без «високої довіри», то як? Вам відомо, що там знаходиться, на тій замороженій планеті? Просвітіть мене, Преподобна.
Портал.
?
Там знаходиться один із вцілілих міжпросторових порталів, створених давніми расами. Його збудували ще в ті часи, коли 18КВ216:2 оберталася навколо материнської зірки. Тоді її ще вкривали океани, вона мала атмосферу. Сотні мільйонів років тому.
Ящери збираються активувати портал?
Я би так сказала: спробують активувати.
І яка ж імовірність успіху?
Я не володію достатніми для прогнозу знаннями.
Портал вморожено у кригу?
Наскільки мені нам відомо, виправилась Тарасваті, вкотре підкреслюючи перед командором свою невіддільність від жрецької корпорації Піфії, невідємною частиною порталів були живі істоти, подібні до норн-симбіонтів. Можливо, у крижаній оболонці вони ще зберегли свої властивості. Чи, може, правильніше сказати: здібності.
Як не кажи, а суть не міняється спиною командора пробігла хвиля ознобу, немов у рубці повіяло холодом з крижаних пустель 18КВ216:2. Він запитав:
Про симбіонтів вам ящери повідомили?
Ні.
Ні?
Поки що це лише мої припущення.
На Піфії знають координати інших подібних порталів?
Деяких, за тоном, яким вимовила це слово Тарасваті, Зоран зрозумів, що зачепив делікатну тему. Одну із численних заборонених тем священної касти. Проте він вирішив не зважати на заборони та забобони й відновити свій командорський суверенітет.
«Далі відступати немає куди. Все. Крапка, сказав собі командор. Від сьогодні відьми не гратимуть зі мною у хованки!»
Чому ж наша раса не спробувала їх активувати? він зробив наголос на слові «наша». Хоча його мати, клонка тисяча чотириста двадцятої серії, не була б настільки категоричною щодо генетичної приналежності сина.
Ми ще не досягли потрібного рівня відповідальності.
Невже?
Саме так.
Це ящери так вважають?
Не лише вони.
Портали іграшки лише для дорослих?
Ви ж, командоре, все самі розумієте. Ви ж посвячений Страж.
Не все розумію. Далеко не все Я от ніяк не зрозумію Вибачте, Преподобна, за солдатську безпосередність: ви, піфійки, все ж таки на нашому боці? На боці людства чи ви за Ґорму?
Ми на боці знову хвилинна пауза, потім розмірені слова, мовлені тихим твердим голосом: Ми на боці життя. Ми, командоре, бережемо життя в Галактиці. Всі форми життя. Усяке життя, котре не спотворене навмисним втручанням, не заважає жити іншим, не обмежує суверенну свободу розумних рас.
Ви, як я зрозумів, щойно отримали свіжу інформацію? Зорана зацікавила пауза. А проповідей він за своє життя наслухався. Предвічний Велудуман тому свідок.
Можливо.
Це якимось чином стосується ящерів-пасажирів?
Прошу вибачення, командоре. Я звяжуся з вами за годину. Тихий мелодійний сигнал. Наче обірване далеке сопрано. Тарасваті вимкнула комунікатор.
«І хто ж, питаємо, командир на цьому грьобаному кориті?» вкотре задав собі сакраментальне питання Зоран.
Він раптом зрозумів, що не здивувався б, якби Тарасваті сказала, що вже давно знає про нову місію «Айн-Софу». Командору зробилося самотньо й незатишно серед претензійних інтерєрів Першого посту. Цей настрій в останні дні навідував його все частіше. Він викликав Вольска.