Всего за 129 руб. Купить полную версию
Можливо, хтось скаже, що це не робота відчиняти двері. Так скаже той, хто не знає придворного етикету. Я ж маю пояснити, що в тих лакеїв було небагато вільного часу. Кожний з них щоранку приймав холодну ванну, потім перукар їх зачісував, голив їм вуса й бороди; одяг кожного мав бути чистим, щоб ніде не знайшлося й порошинки, бо коли триста років тому за короля Генріха Запального на королівський скіпетр якось перескочила з одного лакея блоха, то бідоласі кат відрубав голову, а дворецький ледве уникнув смерті. Відтоді окремий наглядач перевіряв чистоту лакеїв, які, ретельно вмиті й убрані, з одинадцятої години сім хвилин стояли в коридорі й чекали до першої години сімнадцять хвилин, щоб їх оглянув сам церемоніймейстер. А тут ґав ловити не можна, бо за незастебнутий ґудзик дають шість років увязнення, за погану зачіску чотири роки каторжних робіт, за незграбний уклін два місяці увязнення на хлібі й на воді.
Про все це Мацюсь уже трохи знав, тому йому навіть не спадало на думку не вийти у парк; а втім, хто знає, може, й траплявся колись в історії такий випадок, що якийсь король зовсім не виходив у сад, і можна було б дозволити й Мацюсеві чинити так само. Але тоді йому ні до чого уміння писати, бо як же без саду він передав би Фелекові свого листа?
Мацюсь був здібний, і сила волі в нього була велика. Він сказав:
Через місяць я напишу Фелекові першого листа.
І, незважаючи ні на що, він так старанно вчився, що за місяць лист до Фелека був складений без сторонньої допомоги.
«Любий Фелеку, писав Мацюсь. Я вже давно дивлюся, як ви весело граєтесь у дворі. Я теж хотів би гратися з вами. Але я король і тому не можу. Ти мені дуже подобаєшся. Напиши, хто ти, бо я хочу з тобою познайомитись. Якщо твій батько військовий, то, може, тобі дозволять іноді приходити в королівський сад.
Мацюсь король».Серце в Мацюся калатало, коли він покликав до ґратів саду Фелека й передав йому свого листа. І ще дужче билося його серце, коли другого дня в такий же спосіб він одержав відповідь.
«Королю, писав Фелек, мій батько взводний командир придворної варти, військовий, і я дуже хочу потрапити у королівський сад. Я тобі, королю, вірний і готовий піти за тебе у вогонь і воду, захищати тебе до останньої краплі крові. Коли тобі знадобиться моя допомога, тільки свисни, і я зявлюся на перший поклик.
Фелек».Мацюсь поклав того листа під книжки, аж на дно шухляди, і негайно почав учитися свистіти. Він був обережний, боявся зрадити себе. Якщо вимагати, щоб Фелека впустили в сад, то зразу ж почнуться наради: а нащо, а звідки Мацюсь знає, як його звуть, а де вони познайомилися? А що буде, коли міністри про все випитають і, зрештою, не дозволять? Син взводного. Хоч би поручика! Синові офіцера, може, й дозволили б, а тут, мабуть, не згодяться. «Треба ще зачекати, вирішив Мацюсь. А тим часом навчуся свистіти».
Не так-то вже й легко навчитися свистіти, коли нема нікого, хто б міг показати, як це робиться. Але в Мацюся була сильна воля, і він навчився. І свиснув. Свиснув тільки так, на пробу, щоб переконатися, чи вміє. Та як же він здивувався, коли за хвилину перед ним став витягнутий, мов струна, Фелек, власною персоною.
Як ти сюди потрапив?
Переліз через ґрати.
У королівському саду росли густі кущі малини. В них і заховався король Мацюсь зі своїм приятелем, щоб порадитися, як їм бути далі.
Розділ четвертий
Слухай, Фелеку, я дуже нещасливий король. Відтоді, як навчився писати, я підписую всі папери. Вважається, що правлю цілою державою, а насправді я роблю те, що мені наказують. А наказують мені робити найнудніші речі й забороняють усе приємне.
А хто ж вашій величності забороняє й наказує?
Міністри, відповів Мацюсь. Коли був живий тато, я робив те, що наказував він.
Звісно, тоді ти був королівською високістю, престолонаступником, а тато твій був королівською величністю королем, але тепер
Тепер у стократ гірше. Цих міністрів ціла купа.
Військові чи цивільні?
Лише один військовий то військовий міністр.
А інші цивільні?
Я не знаю, що таке цивільні.
Цивільні це такі, що не носять мундирів і шабель.
Ну, так, цивільні.
Фелек кинув у рот повну пригорщу малини й глибоко замислився. Після того нерішуче й спроквола запитав: