Чотири сини, як чотири міцні ніжки трону, будь-яка влада на них утримається. А в законності прав свого старшого сина на герцогську корону кульгава Марго ніколи не сумнівалася.
Весна почалася раптово, аж розтеклася талим снігом полями, оголюючи жовті та лілові первоцвіти та, деінде, травицю. Повітря охопила легкість і незрозуміла пянка тривожність, тремтливе очікування невідомого. Філіппом від того солодкого пянкого повітря знову оволоділа безпричинна радість, піднесення, відчуття свободи. Свободи від придворного етикету, обовязків, надто лагідної та солодкої дружини, якої раптом стало забагато в його житті. Йому хотілося відпустити поводи, обійняти шию коня та їхати так, розсікаючи прохолодне березневе повітря
Маргарита полишила пахучі жовті первоцвіти та випросталася. Вершник! Вершник у червоному плащі! Хіба ж таке буває? Лицар зухвало зупинив коня ледь не перед її носом.
Дамуазель, якнайшвидше передайте її високості, що прибув посланець від графа дЕтана.
Маргарита стримано посміхнулася, уважна до облич, вона із легкістю впізнала його навіть після пяти років:
Месьє де Прюнель, невже це ви
Філіпп далі не чув, він раптом згадав ті темно-сині очі. Розгублено озирнувся до решти супроводу, які давно стягнули капелюхи й опустились на одне коліно
О, ваша високосте лиш непевно пробурмотів Прюнель, збліднувши. Ваша високосте
Годі, месьє де Прюнель, підводьтесь, весело наказала Маргарита.
Побачивши сторонніх, чотири дівчини зі свити графині поквапились перетнути підйомний міст, щоб не залишати свою панну в чоловічому товаристві. Маргарита щось зі сміхом проказала, мабуть, запрошуючи до замку, але Філіпп не чув її слів. Він, кинувши поводи коня пажу, йшов за Маргаритою, перечіплюючись на рівному місці так, що його супровід почав голосно реготати. Прюнель був приголомшений. Він востаннє бачив Маргариту пять років тому, ще дитиною у дорослому вбранні. Тепер їй майже пятнадцять. І вона аж бриніла світлою, юною і чистою вродою, наче статуетка Пресвятої Діви у церкві. Білява, синьоока, білошкіра, струнка й усміхнена вона уособлювала жіночий ідеал, усі жіночі принади, героїнь усіх лицарських романів водночас. За самі її очі, темно-сині, непрозорі й яскраві, якими лише зрідка бувають коштовні сапфіри, можна були вмерти. Господи, аби лиш увесь час бути поруч із нею, милуватись її очима, посмішкою, хіба ж він сміє сподіватись на інше, ніж вірно й віддано служити їй, як і присягнув пять років тому її брату, герцогу Орлеанському?
Маргарита обережно зламала печатку на вузькому пергаменті. Філіпп, як того сам не бажав, не смів подивитись їй у вічі, проте й у підлогу, як диктував етикет, не втупився. Він поглядом зупинився на її руках, тонкі білі пальці розкручували пергамент, і були такими невагомими, що здавалось, навіть той лист для них заважкий. Доля Маргарити на цьому маленькому клаптику, у цих трьох рядках, буденно нашкрябаних секретарем чи капеланом та недбало підписаних графом. Вона повинна повернутись у Ренн до двору герцога Жана.
Чи казав монсеньйор дЕтан, коли я маю бути в Ренні?
Якомога швидше, ваша високосте, відповів Прюнель, схилившись.
Темні кучері його сколихнулись, Маргарита мимоволі задивилась на Прюнеля.
Хай так, але мені потрібні принаймні три дні Мадам Белльваль, Маргарита озирнулась до старої, яка вперто не хотіла залишати свою вихованку наодинці з молодим Прюнелем. Звеліть підготувати все до відїзду.
Маргарита нервово, маленькими швидкими кроками міряла покій, перекручуючи каблучки на тонких пальцях, наче хотіла щось запитати, але не наважувалась. Нарешті, ставши обличчям до вікна, вона тихо звернулась до Прюнеля:
Чому ж граф вирішив мене повернути?
Але ж, ваша високосте Філіпп зніяковів. Хіба його вчили розмовляти на такі делікатні теми? Із принцесами?
Я знаю, що я лише політичний пішак. І граф поквапився мене спекатись, як тільки мій брат, герцог Орлеанський, потрапив до англійського полону Бенон ще гірший за вязницю. Сюди рідко приходять листи, я й гадки не маю, що коїться за цими стінами Але ж має бути пояснення тому, що за ці пять років про мене вперше згадали?
Мадам, граф кличе вас, бо він ваш майбутній чоловік і має на це право. Не варто шукати інших причин.
Вона це прекрасно знала, але боялась цього простого і природного пояснення. Цього року їй виповниться пятнадцять вік шлюбного ложа. Але від самої думки про Рішара її охоплював первісний страх, який паралізував думки. Марно мадам де Белльваль обережними розмовами готувала її до шлюбу. Хіба ж до того підготуєшся? Від тих тілесних подробиць Маргариту починало нудити.