Ковпервуд посміхнувся.
Ну, так чи не так, продовжував він, все, про що я поки що чув і що могло б мене зацікавити, це будівництво метрополітену в Парижі, та це мене не надто вабить, а також
Тут він замовк і задумався. А Ейлін уважно дивилася на нього, намагаючись здогадатися, чи говорить він правду.
і щось подібне в Лондоні. Отож я думаю туди поїхати, аби на місці побачити, як у них там ідуть справи з підземкою.
Не встиг він закінчити, як Ейлін, сама не знаючи чому, чи тут телепатія або гіпноз, раптом пожвавішала й просяяла, немов відчувши щось цікаве для себе.
Справді! сказала вона. Звучить дуже привабливо. Але якщо ти дійсно хочеш зайнятися новою справою, сподіваюся, цього разу ти постараєшся заздалегідь убезпечити себе від усіляких неприємностей і скандалів. Бо, за що б ти не взявся, ти наче сам їх для себе створюєш, чи то сам їх заводиш, чи то вони виникають самі собою.
Так, продовжував Ковпервуд, не зважаючи на її останні слова, отож, думаю, якщо мені не трапиться нічого більш привабливого, я, мабуть, спробую щось зробити в Лондоні. Щоправда, я чув, англійці не дуже доброзичливі до всяких американських підприємств. Якщо це справді так, то мені навряд чи вдасться там зачепитися, особливо після цієї халепи в Чикаґо.
Ну! Чикаґо! вигукнула Ейлін, уже готова встати на захист Ковпервуда. Чи варто звертати на це увагу! Будь-яка людина, що має краплю здорового глузду, знає, що ці чиказькі ділки просто зграя шакалів. По-моєму, Лондон чудове місце, аби почати нову справу. Тільки слід про все домовитися заздалегідь, щоб не було потім клопоту з концесією, як у Чикаґо. Мені завжди здавалося, Френку, продовжувала Ейлін, зважившись на відвертість (не сподіваючись на подяку, а просто тому що довгі роки життя з ним давали їй на це право), що ти надто зневажаєш думки інших людей. Хто б вони не були, для тебе вони просто не існують! У цьому і є причина всіх цих зіткнень. І так буде завжди, якщо ти не пересилиш себе й не будеш уважнішим до людей. Звичайно, я не знаю твоїх планів, але я певна, що якщо ти зараз почнеш якусь нову справу й хоч трошки зважатимеш на людей, тебе із твоєю винахідливістю і вмінням переконати будь-кого ніщо не зупинить. Ось і все!
І вона замовчала, вичікуючи, що він їй на це відповість.
Дякую, промовив він. Мабуть, ти права. Не знаю. У всякому разі я всерйоз подумую про цю лондонську підземку.
Ейлін, відчуваючи, що він для себе вже щось вирішив, продовжила:
Звичайно, що стосується нас з тобою, я знаю, що ти мене більше не любиш і вже не любитимеш. Тепер я це бачу. Але я також добре знаю й відчуваю, що я все-таки щось значила у твоєму житті, і хоча б через одне те, через що мені довелося пройти з тобою у Філадельфії й у Чикаґо! ти не можеш так просто викинути мене геть, наче старе взуття. Це несправедливо! І врешті тобі самому це не принесе добра. Я завжди вважала і вважаю, що ти маєш поводитися як слід зі мною хоча б для вигляду: приділяти мені хоч трошки уваги й не залишати мене тут у повній самотності день за днем, місяць за місяцем без жодного слова, жодного листа
І тут він знову як уже багато разів у минулому побачив, як вона немов задихається, а її очі наливаються сльозами. Вона відвернулася, не в змозі більше говорити. І водночас Ковпервуд зрозумів: Ейлін готова піти на поступки, про що він мріяв відтоді, як Береніс прийшла до нього в Чикаґо. Це ясно. Але до якої міри вона готова поступатися, цього він ще збагнув.
Зараз мені треба підшукати для себе щось нове, сказав він, і також знайти для цього капітал. Тому я й думаю пожити тут якийсь час і нехай все виглядатиме так, наче все йде як раніше. Це справить гарне враження. Ти знаєш, були часи, коли я серйозно подумував про розлучення. Але якщо ти справді здатна поставити хрест на минулому і задовольнитися тим, що я тобі пропоную, і не сперечатися зі мною через моє особисте життя, я думаю, ми могли б дійти певної згоди. Певен, що могли б. Я вже не такий молодий, як раніше, і якщо я зберегаю за собою право розпоряджатися своїм особистим життям, то не бачу, чому це заважає нам зберігати гарні стосунки, ба навіть ми могли б їх покращити. Ти згодна зі мною, хіба не так?
І оскільки Ейлін вже не мріяла ні про що інше, як тільки лишатися його дружиною, і попри всю несправедливість його поводження з нею, бажала йому успіху в справах, вона відповіла:
А що ж іще мені лишається? У тебе всі карти в руках. А в мене що? Справді, що?