Внутрішній злам нашої цивілізації і панівний нині хаос стерли всі грані, які визначають природні ролі дітей, чоловіків, жінок і людей похилого віку. Сьогодні у пошані спонтанність та природність, які плутають із грубістю та тваринністю, замаскованим презирством до оточення, і кожен прагне домогтися якнайкращих можливостей та умов для себе. Мало хто намагається добирати слова у розмові. Справжнім вважається все нице та безлике, а не високе і прекрасне. Деякі психологічні та соціальні течії, породжені маргіналами, а також лінивими та грубими людьми, стали моделями поведінки. Увійшли в моду відсутність фізичної та ментальної гігієни, брутальність, демонстративна агресивність як прояви мачизму чи фемінізму.
Хоча більшість людей можуть вважати все це новим, такий стиль поведінки має витоки ще в кінці XVIII століття разом із теорією «доброго дикуна» Однак ми вже досить давно знаємо, що не всі дикуни добрі і святі. Дотримуватись таких переконань це жити архаїзмами і не мати почуття історичної динаміки.
Потрібно відродити нову ввічливість, надихаючись кращим, що було в ініціатичній традиції, яка давала можливість тисячам поколінь по-справжньому жити разом, співіснувати пліч-о-пліч у найглибшому значенні цього слова. Це дозволяло людям упізнавати самих себе та сприймати існування богів завдяки здоровому культу істини, краси і братерства. Подібно до людини, яка уникає співжиття з дикими та неприємними тваринами, боги віддаляються від людей ницих, невдячних, агресивних і вульгарних. Такий закон природи, який відбирає найбільш здібних.
Витоки ввічливості у нашій волі, яка має бути сильнішою за будь-які труднощі та поганий настрій; у наших силах любити довколишній світ, який є відображенням Бога Бога, що живе в кожному з нас. Той, хто ображає іншого, ображає і самого себе Він запускає дрімотний механізм акції-реакції, який в індійській філософії називають кармою.
Завдяки добрій волі ми можемо перебороти гнітючий стан душі і захистити інших від впливу нашого песимізму та критики, підживленої поганим настроєм, який іноді може опановувати нас через нашу недосконалість та слабкість.
Щиро привітатися, доречно посміхнутися, витратити хвилинку, щоб поговорити з іншим, усе це не лицемірство, а прояв нашої доброї волі, нашої філософської сутності. Здатність витримувати поганий настрій інших це форма алхімії, яка перетворює свинець на золото: не піддаючись впливу цих зовнішніх факторів, ми можемо використовувати нашу ввічливість та самоконтроль як сяючий щит, допомагаючи цим здолати тугу та самотність людей, які поряд.
Важливою складовою повсякденної ввічливості є те, що чоловіки можуть у чомусь поступитися правом першості жінкам, а жінки можуть дозволити чоловікам взяти ініціативу в свої руки. Не підвищувати голос без необхідності, контролювати рухи свого тіла і, передусім, мову це також прояви ввічливості. Зазвичай, ми більше шкодуємо про те, що сказали, аніж про те, що промовчали. Потрібно вміти мовчати. Мовчати не означає приховувати щось або говорити напівправду, бути похмурим або гордовитим, адже ми, люди, не такі вже великі.
Так, поступово і природним чином, зявиться нова ввічливість; потрібно спершу почати жити нею на практиці. Адже ця ввічливість є глибоко філософською, як усе добре і прекрасне. Потрібно відродити її та ствердити у суспільстві. Повернімо нове почуття власної гідності, будьмо щедрими, радісними та сильними.
Чи можливий спокій внутрішній і спокій зовнішній
Насамперед, було б непогано зрозуміти, що ж таке мир і спокій. Дехто думає, що мир і спокій це відсутність руху. Але уявімо людину, що потрапила в катастрофу і завалена купою уламків. Для неї бути нерухомою зовсім не означає бути спокійною. Іноді люди думають, що мир і спокій полягає в можливості і здатності працювати. Може це й справедливо, але поняття, про які ми говорили, не обмежені однією лише працею. Цей стан скоріше внутрішній, аніж зовнішній. Щоб говорити про великий загальний мир серед людей, ми маємо спочатку поговорити про мир і спокій у душі кожної людини.
Як філософ і історик я не вірю в системи, бо якби вони були ідеальними, то тих, що існували протягом всієї історії людства, було б достатньо для досягнення будь-якої поставленої мети.
Ми живемо у світі з високо розвинутою системою комунікації, і це може викликати внутрішню тривогу, яка проявляється назовні. Цей стан давні греки називали «гібріс», або порушенням загальної гармонії чи відхиленням від божественної волі, помилковою поведінкою, яка породжує довгий ланцюг інших помилок.