Бути молодим і постійно відчувати лещата страху та помилкової розсудливості, стримувати себе у всьому, зважаючи, «що ж скажуть» старші (із властивим їм нерозумінням), уникати битв «із поважної причини» означає засудити себе на роль раба протягом усього життя.
Молода людина має прагнути миру, але при цьому ніколи не забувати, що мир це не дар богів, а заслуга миротворців. Миру можна досягнути, лишень коли зло, несправедливість, дисгармонія будуть подолані як усередині, так і довкола нас. Як говорили давні римляни, за мир треба вміти боротися. І повсякчас бути напоготові його захищати.
Хвиля «орієнталізму» та культ слабкості, що навязаний матеріалізмом, призвели до того, що багато молодих людей вважають миротворцями людей, котрі, як ті жалісні жебраки, просять лише про свої права, залишаючись байдужими до чужого болю та несправедливості. І це печальний факт. Ми маємо пояснити, насамперед молодим, що рух до звільнення, або Нірвани (називайте це як завгодно), не має нічого спільного з панічною втечею переляканої газелі.
Звільнення, свобода це розірвані ланцюги; це тіло, призвичаєне до надзусиль, помірність та внутрішня дисципліна. Це душа, що спрагла пригод, що обирає небезпеку замість надмірної пильності про своє самопочуття; це відважний, активно діючий розум, здатний почути тихий голос мудрості.
Бути молодим означає бути сильним. Сильним на всіх планах: стійким, наполегливим, працьовитим, допитливим, активним і, коли потрібно, рішучим.
Боягузи та слабодухі це не молоді. Скоріше, це старці, яким бракує мудрості, або діти, які зупинилися у своєму розвитку, істоти, що закамяніли у невігластві та схильні до мазохізму.
Отож, юні друзі, щасливо використовуйте скарб цих золотих років, які зараз у ваших руках Тільки так одного разу ви зустрінете Золоту Афродіту. Повірте мені Це багато чого вартує.
Іти поміж мертвих
У старенькому й жалюгідному, але з потужними двигунами суденці, у Стамбулі, я переправився з Європи до Азії, поминувши місце, де злучаються затока Золотий Ріг, Босфор і Мармурове море. Висаджуємося у квадратовій затоці, на берегах якої розташовані стара залізнична станція Хайдарпаша і доки Кадикой; саме тут пристає порохнявий човен, обладнаний однак бічними гребними гвинтами задля полегшення швартування.
Місце мальовниче. Поряд рибальський док, де громадяться промислові деревяні човни найрізноманітніших типів. З них посходили рибалки, котрі, як і багато сторіч тому, пропонують свій товар. Мене супроводять двоє моїх учнів. Ми випили на терасі такого бажаного і смаковитого чаю, і мене припрошують на прохідку побіля рибалок. Спершу я був відмовився, адже видовище мертвих рибин, яким відгинають червоні зябра, аби кожен бачив, що вони тільки-но виловлені, та й дивитися на довгі й коротші ножі для патрання на прохання клієнтів, мені надто неприємно, і мене поймає такий жаль до цих донедавна жвавих водних створінь, нині млявих, з вибалушеними очима, в очікуванні смерті.
Але це, власне, дуже давня вистава, і в моїй памяті закарбувалося щось подібне, не раз бачене Моя душа повертається назад у часі, її опановує якась байдужість, і вона провадить мене далі гамірним ярмарком, де запахи, вигуки і рипіння деревяних човнів мене знечулювали не знаю, чи внаслідок вороття в минуле, чи пробудження до мудрості, яка відає, що життя і смерть взаємодоповнювані і доконечні, тож не варто їх драматизувати.
Тепер я почуваюся прадавньою людиною спокійною, незворушною, що походжає і тішиться неймовірною естетикою викладених у вигляді шпиць колеса на величезних круглих тацях рибин, що вилискують сріблом. Дивлячись на рожеву лососину, мене вже не бере жаль я вдячний якомусь невідомому Богові за гарний врожай, який нам подарувало море. Мої послужливі супутники щось мені кажуть, але я вже не пригадую, що саме, бо я, власне, їх не слухав.
Несподівано я бачу на дні глибокої глиняної миски з морською водою мертві рибини і одну так, одну ще живу, яка прудко кружляє над трупами, не визнаючи поразки, ніби шукаючи виходу. Вона невтомна. Кружляє й кружляє.
Я заціпенів. Ця бідолашна рибинка дає мені безмовний урок, і через неї боги научають мене більшого, ніж написано у багатьох книжках. Тут немає запони інтелектуальності є наочний і спонукливий приклад, зрозумілий і академікові, і неосвіченій людині.
Це звідомлення для людини ні більш, ні менш. Ні для кращої, ні для гіршої просто для філософа. Для того, хто шукає істину, і знаходить її у глиняній мисці з морською водою.