Про що не договорюють рукописи, і як не витрясти із них душі.. Хіба узявшись за власну.
У Втраченому світі свою другу малу тінь.. я загубив. Той світ, у якому мене вже нема, продовжує шуміти і звиватися. Він виживе без мене, як і я без нього, але ще триматиме мене на емоційному повідку, щоб час від часу вгризатися у пам'ять сірковим спалахом.
Аби не осліпнути, я тікав.. Не раз, не двічі.. Скільки кордонів, скільки правил повинна переступити людина, щоб відчути себе захищеною? Раніше я біг, щоб утекти, тепер.., щоб наздогнати. Себе.
Памятаєс, тат? по-дитячому закидала маленьку русяву голівку. Ти казав, гоми, усалки, маки у фоні зивуть, вийти не мозуть. А Генія Яйосавіна його випустила.
Кого випустила? я перепитував, бо, як завжди, не слухав і думками був у гонитві. А мала щебетуха хотіла поділитися пригодами дня.
Ну, гома.., замислено протягла Солька. Столку підняла, і він так.. стлиб.
Євгенія Ярославівна твоя добра душа, що живність усяку любить, в голові роїлися графіки і складалися плани.
А гомів не любить, не вгавала крутиголовка, чим збивала мені настройки, боїцця, але гом.. не стасний.
Від стоянки нас відділяло перехрестя із бурхливим транспортним потоком. Триокий підморгував і лічив секунди на червоному, рука стискала дитячу, думки звузились до одної широкої смуги. Тільки спинившись, зрозумів, якого «гома» бачила моя фантазерка.
Соломіє, суворо зиркнув я тоді з висоти дорослого довбня, ми домовлялися.. Будеш годувати своїми «гомами» старих тіток у дворі, і я забороняю тобі вигадувати небилиці, сказав, як відрізав.
Соля тоді притихла і решту дороги тихо скулила, як собача, вперто не бажаючи визнавати себе брехункою. За вечерею вона знову завела свою пісню про «гома», але тоді я, ситий та щедрий на увагу дослухав її дитячу фантазію до кінця.
Дітки спали, і Генія Йосавіна спала, а я не хотіла. Він на підконик виліз і казе, ти чемна і мені подобаїся, будес мені слузити, а я не буду, а він місок розязав і сховався, і сьо.
Не вір, доцю. Гоми це порода жадюків. широко витріщалась на нас обох Юлька. Гроші торбами таскають, та не в сімю, а все у фонди якісь фейкові.
Чого ти знов починаєш.. Чи вважаєш, що її фантазія цілком безпечна? настрій мій здмухнуло кухонним рушником, а крутиголовка у своєму польоті нас не чула і вела своє:
А, сє казе.., сьорбнула свій гарячий шоколад і облизала верхню губу, намагаючись дістати язиком до носа, осінню на листя плийду і до себе забелу
Гірка правда тріснула плиткою у тому місці, де розбилося блакитне горнятко із Олафом.. і змішався молочний шоколад із сіллю правдивих сліз.
Солька загинула через кілька місяців, в листопаді, на килимі із мокрого асфальту і кленового листя.. Її черкнуло фургоном швидкої, коли вона випурхнула на світлофорі із фокус-салону, щоб рятувати голуба. Автоблокування.. дверей у тестовому режимі витримало перевірку. Убивцею був я.
Згущені у темних фарбах спогади спершу пливли, наче чорно-білий фільм. Далі стали на паузу, випали в осад і розповзлись літерами. Тільки зараз у паралелях між старими днями я запідозрив підставу. Раптом увімкнулося штучне сонце, щоб освітити деталі, які були колись нікчемними домислами. Я дивився на предмет і не помічав його рухомої тіні, бачив явище, але не послідовність подій, аналізував ситуацію, ігноруючи дрібні подробиці.
Там, в іншому світі, мала щебетуха, не знаючи усіх премудрих дорослих речей, ледь навчившись складати речення, зуміла без остраху осмислити знакову мову істоти, що вилізла бозна з якої нори. Очевидно, щоб заговорити із подібним «гомом», слід таки вимкнути опіреного самодура.
Аби приручити невловимого із читальні, я перестав настирливо шукати зустрічі із ним. Він не вилізе на зухвалий свист і не прийде на «кис-кис». Якщо потрібна причина: я захворію і сконаю. План нехитрий передбачав бездоганну акторську гру. Мене замкнули, але ще не заморили голодом. Значить, моя бульбашка когось ще розважає своїм переливом. Гра стала мірилом крайнього безумства: не вставати з ліжка, домогтись поверхневого дихання і сповільнити серцебиття, і так, щоб не втрачати звязку із реальністю.