Повернувся! лише сказала.
Повернувся, мамо! відповів Гліб. Тільки-но був у князя, і він відпустив мене до завтра. Добрава?
В домі. З Мечиславом. Ми чекали на тебе. Богумил говорив нам, що їде за тобою. Ми знали.
Зайдемо до хати, мамо.
Вони удвох зайшли всередину будинку. У натопленій кімнаті знаходилися жона Добрава з малим сином на руках. Побачивши Гліба, обоє, неначе за командою, усміхнулися, а Мечислав протягнув до батька ручки. Гліб швидко розстібнув пояс з мечем, зняв з голови шолом і лише тоді взяв сина. Добрава притулилася до чоловіка.
Сімя нарешті обєдналася за останні три місяці. Правда, новина про те, що Глібові знову прийдеться кудись вирушати, дещо засмутила і Добраву, і матір, але вони вже були призвичаєні до подібного життя, та й те, що князь зробив їхнього чоловіка і сина воєводою, дещо заспокоїло їх. Хоча, куди повинен поїхати Гліб і з якою метою, поки що залишалося невідомим для всіх.
Завтра дізнаюся, заспокоїв Гліб.
Назавтра князь Лев Данилович прийняв їх обох у тій же залі. Він був не один. По обидва боки сиділи княгиня Констанція Угорська і син Юрій. Вже тоді Гліб почав здогадуватися про майбутнє завдання.
Навіть будучи в особистому війську княжича, Гліб (та й Богумил також) все ж нечасто бачив княгиню, про крутий норов котрої ходили не лише чутки. Тому він її трохи побоювався. Але присутність княгині натякала на важливі державні справи, що мали вирішуватися сьогодні.
Боярине Богумиле! Воєводо Глібе! звернувся до них Лев Данилович. Ваші останні дії дають нам підставу довірити вам важливу державну таємницю. Ваша сміливість під час такої невдалої для нас битви дозволила врятувати військо від ще більшої катастрофи. Та й син наш Юрій вибрав саме вас.
Князь на хвильку замовк і хитро усміхнувся.
Добре, не буду далі тягнути. Тим більше, що Богумилові вже відомо про стан справ. Останні події завадили Юрію одружитися. Далі відкладати цю справу вже не можна. Тому вас обох ми відправляємо до тверського князя Святослава Ярославовича. Вам належить привести до Львова сестру князя.
Від несподіванки Гліб підняв брови. Він уяви не мав, де знаходиться та Твер, куди їм обом доведеться їхати. Зате Богумил зберігав завидний спокій, неначе більше нічого не робив, аніж лише їздив до тієї Твері і назад.
На тебе, воєводо, ми покладаємо відповідальність за безпеку нашої невістки, продовжив Лев Данилович. Для цього ти можеш взяти свою дружину.
Всю? вихопилося у Гліба.
Всю. Тим більше, що дорога далека. Проляже через землі монголів.
На тому і відпустили. Гліб з Богумилом покинули залу. У кімнаті, де звичайно чекали слуги, щоб за першим покликом предстати перед князем, вони зупинилися.
Твер, а це далеко? запитав Гліб.
Він не мав найменшого уявлення, де лежить ця невідома земля.
Далеко, підтвердив Богумил.
А як далеко?
Ти в Києві був?
Гліб заперечливо похитав головою.
До Києва далеко. А Твер ще далі. Але не хвилюйся, з нами буде посланець тамтешнього князя. Що-що, а дорогу він знає.
У цей час двері відчинилися і увійшов Юрій. Вигляд княжич мав винуватий.
Юрію, ти міг би вибрати собі жону десь ближче? з докором сказав Богумил.
Тобі добре. І Глібові також добре, відказав Юрій. Котру захотіли ту і вибираєте. А ми, князі, насамперед повинні думати про державні справи. Тому батько і змушений шукати мені жону з княжого роду. А князі, як вам відомо, через обійстя не живуть.
Юрій махнув рукою.
Та що я вам розказую! сказав він. Вам не зрозуміти.
Та куди нам! мовив Богумил. Нам залишається лише ковтати слюньки і вирушати Бог знає куди! До речі, скільки часу ти можеш витримати без жіночого товариства?
Тобто?
Скільки часу нам з Глібом дає князь на те, щоб князівна була у Львові? До речі, як її звати?
Ксенія Ярославна, сказав Юрій і почервонів.
Це не могли не помітити Гліб з Богумилом.
Батько не обмежує вас у часі, продовжив Юрій. Вирушите ви одразу ж після Великодня.
Навіщо так довго чекати? здивувався Гліб.
Нехай підсохнуть наші жахливі дороги. Вже монголи застрягали у болотах, тому й наступають головно лише влітку і зимою, а ось уже сорок років ніхто майже і не їздить на схід. Нехай підсохне. А тепер я хочу познайомити вас з вашим провідником.
Посла тверського князя Святослава звали Михайлом, і він жив в одному з чисельних будинків, що утворювали комплекс Нижнього замку. Тверський посол виявився досить-таки молодим чоловіком, лише дещо старшим за Богумила, і мав деякі азіатські риси, які дозволили русичам допустити, що хтось у Михайла чи батько, чи мати був з монголів.