І телефонуй частіше! попросила Соня.
Гаразд, я тобі завтра вранці потелефоную!
Віктор поклав рурку й зажурився. Його вабило назад, у минуле, у своє тодішнє життя. Власне, захотілося додому, аби все було спокійніше й стабільніше. Щоб ніяких більше «хрестиків» і похоронів з пінгвіном. Чи, принаймні, ніяких похоронів, а тільки «хрестики». Але в минуле можна тільки поринути думками й спогадами. А наразі треба зібратися, вдихнути побільше повітря, роздивитися й збагнути: де він, де Мишко? Що з минулого перейшло в сьогодення та як йому, Вікторові, до цього сьогодення пристосуватися, прихилитися, прижитися? Що йому потім, коли віддасть усі борги, робити? Та й боргів тих жменя! Поїздка до Москви до дружини, цебто до вдови банкіра Брониковського. Але головний борг перед Мишком. Його віддати складніше, але він постарається. І почне робити це вже нині.
Ранкова кава, хоч і кепська, але своє зробила. Віктор прокинувся. Прокинувся для подальшого життя.
6
Феофанія зустріла Віктора проблисками сонця крізь набіглі хмари. Легіт хлюпнув в обличчя прохолоду. Над головою голосно перешіптувалося листя дерев, галасували птахи. А попереду, на території лікарні для вчених, прогулювалися пацієнти. Високий старий у синьому халаті поволі ступав по алеї, зупинявся щокроку, ворушив губами, знову ступав.
«Інфарктник», подумав Віктор, обганяючи старого.
Трохи далі попереду знаходилася ветлікарня. Треба лишень обійти головний корпус праворуч, зайти знадвору. Там теж є своя територія, по якій кілька місяців тому гуляв під чуйним наглядом лікарів пінгвін Мишко.
Віктор занервував, щось у душі озвалося болем. Знов чуття провини стисло невидимий душевний нерв, і Віктор зупинився. Стояв, дивився вгору, на верховіття. Чекав, доки почуття провини попустить, принаймні якось принишкне, сховається. Але стиснений почуттям нерв ударив по очах. Віктор зіщулився від невідчутного, але усвідомленого болю. На очі йому набігли сльози. Віктор кліпнув і відкинув це бажання, вигетькав його. Рушив далі.
За головним корпусом двоє санітарів у білих халатах вигулювали по підстриженому травнику трьох собак. Один собака сильно припадав на передню лапу.
Віктор привітався із санітарами. Спитав, де лікар Ілля Семенович. Санітари направили його до ординаторської на другому поверсі.
Ідучи коридором, Віктор зазирнув до палати, де колись лежав Мишко. Розгледіти нових пацієнтів він не зміг. Тільки дитячі ліжечка побачив, та нікельований столик на коліщатках з якоюсь медапаратурою біля одного ліжечка. Дзижчання підказало Вікторові, що медустаткування на столику працює, а отже, точиться боротьба за життя чергового чотириногого пацієнта.
Іллю Семеновича Віктор дійсно знайшов в ординаторській. Лікар не відразу пізнав Віктора, але привітався дуже приязно.
Памятаєте, ви оперували пінгвіна Мишка? нагадав про себе Віктор.
Мишка? перепитав Ілля Семенович, і на його обличчі виникла смутна усмішка. Звичайно, памятаю У нас за всі ці роки тільки один пінгвін і був? А ви я ж памятав ваше прізвище
Золотарьов, підказав Віктор.
Атож! На вас тут чекали тижні три
Хто?
Ну, я не знаю Як кажуть, люди спортивно-ділової зовнішності Один постійно тут стирчав. А інші двоє приходили вранці, самі Мишка вигулювали, а ввечері знову йшли
А потім що?
Потім? Потім Мишко видужав, зміцнів. І вони його забрали. Приїхали на двох джинах, доплатили за ліки й лікування, дуже чемно забирали. Наостанок знову вас напитували і якщо мені память не зраджує, щось для вас залишали Ні, не так усе це було, забув я вже Чекали на вас одні, а Мишка забирали інші. А конверт залишали ті, котрі на вас чекали. Отака плутанина! лікар посміхнувся. Як кажуть, без чарки не розберешся!
І де ж цей конверт?
Лікар озирнувся на засклену книжкову шафу, потім подивився на свій робочий стіл. Присів на крісло, висунув одну шухляду, потім другу. Витяг відтіля кілька рентгенівських знімків, потім коричневий конверт. Простягнув його Вікторові.
Ось, тут нічого не губиться крім совісті
Віктор узяв конверт і запитально поглянув на лікаря.
Атож, крім совісті, повторив лікар. Оце вчора довелося вигнати чергових нянечок крали корм для собак із кухні! Вони, звичайно, не винні, лікар сумно посміхнувся. Це лише генна інженерія дасть раду
Віктор уже не слухав Іллю Семеновича. Він витяг із конверта друковану на компютері нотатку і складену газетну витинку.