Що, загубилися, мої голубята? проворкотала вона.
Діти кивнули.
Виведіть нас на дорогу, шановна! попросила Ксеня. Ту, що понад Чорною Тисою, веде до Лугів. Там у нас санаторій Ви ж знаєте, де вона?
Звичайно, знаю, солодко посміхнулася жінка, жалуючи Лесю по її короткому волоссю. Сюди
Легкою ходою жінка пішла вперед між порослими лісом горами, де не знати звідки знову зявився манівець. Ледь торкаючись землі, вона йшла швидко й невимушено, неначе пливла по повітрю, а її усміхнене обличчя час від часу поверталося до супутниць, перевіряючи, чи встигають вони.
Стежка повела угору. Із висотою різнотравні луги змішувалися з лісом, де між високими смереками де-не-де зеленіли буки й тоненькі клени. Травяниста стежка все більше покривалась дрібними камінцями, і чим вище в гору, тим більше укритих димкою вершин виринало на обрії. Під самими хмарами блищали ще нерозталі з зими сніги, відбиваючи блискучі промені сонця.
Раптом позаду щось хруснуло, і на стежку вибіг вухатий заєць. Він здивовано огледів подорожніх і побіг далі в гущавину. Дівчата задивилися на прибульця бачити лісових звірят так зблизька просто в двох кроках їм ще не доводилось.
Гарненький, усміхнулась Леся. Він нас зовсім не злякався, правда ж, пані?
Але жінка не відповідала. На місці, де стояла їхня провідниця, зараз погойдувалась жалка кропива.
Куди вона зникла? Пані!
У відповідь лише голосніше защебетали пташки і зашумів зненацька налетілий з-за гір вітер. Дівчата знову зостались самі.
Як гадаєш це була зла відьма? спитала Леся, і її шкірою пробіг холодок.
Не знаю, чи відьма, але точно зла, зітхнула Ксеня. Бо якби вона була доброю, то вивела б нас на дорогу, замість того, щоб завести в самі хащі.
Сестрам стало моторошно. Ліс, що дорогою здавався привітним, раптом зробився схожим на пастку, де за кожним деревом і каменем чекає хтось жахливий і таємничий.
Ксеня впилася нігтями в ногу, яка й без того була вкрита кривавими подряпинами. Біль допоміг їй отямитися, й вона рішуче взяла сестру за руку та повела по стежці далі.
Куди ми йдемо? не в змозі більше стримувати сльози заскиглила Леся.
Нагору, сильніше стиснула її руку сестра, поглядаючи на свій телефон. Ну, десь же має бути звязок!
Вони йшли не обертаючись. Тихий ліс наповнився тисячею звуків. Дівчата вже не розуміли, де шум гірського потоку, а де кроки лісової чаклунки, що затаїлася в кущах.
Кілька разів повз них пробігала козуля, ховаючись між дерев, тричі чи то вужі, чи гадюки переповзали дорогу, примушуючи їх по черзі скрикувати від несподіванки. Ліс, непривітний і холодний, чужий ліс, жахав і відлякував.
Стежки було майже не видно. Вона губилась між папороттю й голками пожухлої хвої.
Раптом на гіллі дерев яскравими плямами замайоріли польові квіти. Вінки, сплетені майстерною рукою, гойдалися на тонких гілках буків і новорічними гірляндами прикрашали стрункі смерічки.
З-за дерев долинув дзвінкий сміх.
Люди! радісно викрикнула Леся, але раптом зупинилася й стала, мов вкопана.
На галявині весело сміялася юрба дівчат. Їх розплетені густі коси сягали нижче поясу, а подекуди й нижче колін. Русяве й темно-каштанове волосся було єдиним одягом юних створінь, що кружляли по галявині в чудернацькому танку, час від часу зриваючи вінки й розвішене на деревах полотно, загортаючись в нього й смішливо підморгуючи одна одній.
Ось тканина вже огортала тіла всіх юнок. Та проти їхньої блідої шкіри білосніжний льон здавався сіруватим жодної кровинки, жодної жилки не було на їх точених, мовби вирізаних із мармуру, тілах.
Сестри, не переводячи подиху, спостерігали за таємничими танцями. Здавалося, навкруги грає прекрасна музика, чути яку можуть лише танцівниці.
Льодяна рука торкнулась плеча. Перед очима промайнув жмут темних кіс, і хтось із силою виштовхнув сестер на галявину так, що вони опинилися в центрі хороводу. Дванадцятеро пар холодних волошкових очей зацікавлено огледіли новоприбулих.
Ой, нарешті на Русалчин Великдень буде кого полоскотати! дзвінко розсміялась одна з дівчат, а її бліде обличчя осяяла чарівна посмішка.
Та хто ви такі? викрикнула Ксеня, намагаючись звучати якомога погрозливіше.
Ви що, русалки? жахнулася свого припущення Леся, ближче притуляючись до Ксениної спини.
Ми нявки, ще голосніше засміялася лісова красуня, її сміх підхопили подруги, й він луною покотився по горам. І звідки ви такі взялися? Не знаєте самих звичних речей, ходите в ліс на Русалії. Ач, сміливі які, і не шкода собі віку вкоротити?