Густий ліс на схилі гори змінився полониною. Літнє сонце нещадно вдарило непокриту голову, а ноги заплутались у високих луках і по-зрадницьки підкосилися. Леся пірнула в густу траву, боляче забиваючись об землю.
Ззаду почулися хруст гілок і шарудіння трави. Дівчинка підвела голову, і гаряча долоня сестри дзвінко плеснула її по щоці.
Ніколи так більше не роби! розлючено закричала Ксеня.
Сльози виступили на очах Лесі й великими краплями почали стікати донизу.
Вставай зараз же, і ходімо назад! Всі на нас чекають, щоб повернутися у санаторій!
Ксеня стрімко розвернулася та хотіла вже спускатися донизу, не сумніваючись, що присоромлена нею сестра поплентається слідом, але тихий голос Лесі примусив її зупинитися.
Чому ти мене так ненавидиш?
Повернувши голову, Ксеня скосила очі на сестру. Та сиділа на землі, обійнявши руками побиті коліна; із великих очей потоком лилися сльози.
Я тебе не ненавиджу, здивовано відповіла вона, і загаюючись на мить, відповіла: Я Я тебе виховую.
Але Леся лише сильніше розревілась. Ксеня опустила руки. Жар її люті розвіявся зі щойно підлетівшим вітерцем, їй раптом стало шкода своєї малої. Не витримавши сліз сестри, Ксеня легенько торкнулася її руки та лагідно прошепотіла:
Ходімо, на нас дійсно всі чекають, хвилюються
Хлипаючи носом, Леся повільно підвелася і, не підіймаючи очей, похмуро поплелася слідом за Ксенею. Їй знову доводилось слухатися старшої сестри, навіть, якщо більше всього на світі зараз хотілося стати малою непомітною мурашкою й заховатись десь серед трави.
Дивись, нам пощастило тут є стежка! радісно вигукнула Ксеня, вказуючи в напрямку лісу, де між дерев вився втоптаний лісовий манівець. Схоже, вона спускається до дороги. Щось не хочеться повертатися назад тим самим бездоріжжям, по якому ти мене потягнула
Дівчата мовчки вийшли на стежку, прямуючи добре втоптаним шляхом повз тонке мереживо папороті й зелений килим трилисника. Покружлявши між деревами, стежка справді стрімко побігла донизу.
Густі смереки дарували жадану тінь, навкруги весело щебетали птахи й дзижчали джмелі, кущами пробіг сірий заєць. Але занурені в свої думки дівчата лише похмуро спостерігали за дорогою, байдуже дивлячись собі під ноги.
Раптом ліс змінився широкою галявиною. Стежка побігла в траву й щезла між високих осок. У всі боки від галявинки здіймалися високі гори.
Зупинившись, Ксеня налякано озирнулась навкруги.
Нічого не розумію прошепотіла вона, намагаючись не виказати сестрі своєї тривоги. Тут повинні бути дорога й річка
Я зовсім не чую звідси її шуму, схлипнула Леся.
Вони мовчки завмерли серед захованої між гір долини, намагаючись вловити хоч відголоски людських слів чи мелодійний шум гірського потоку. Але до слуху долинав лише безжурний пташиний спів і шалене калатання власних сердець.
Повертаємося назад на полонину, підемо звідти іншим шляхом, Ксеня взяла сестру за руку, щоб іти назад, але стежка, яка раніше чітко виділялася на землі, тепер ледь помітно бігла між кущів, поки зовсім не розчинилася між старою хвоєю.
Кажуть, у карпатських горах живе Блуд, який збиває людей із правильного шляху, Леся знесилено присіла на трухляву колоду.
Її очі вже висохли від сліз, і тепер у них оселилися іскорки страху.
Ксеня втомлено присіла поруч.
Нісенітниці. Ми просто пішли вгору не тією стежкою. Зараз знову спустимося на долину, візьмемо трошки вліво й вийдемо прямісінько до
Ксю! Хіба ти не бачиш, що ліс нас не відпускає? мало не прокричала Леся. Це була єдина стежка нагору, по якій ми щойно прийшли!
Ксеня мовчала. На екрані мобільного телефону світився напис «обмежений сервіс». А в голову закралася думка, що вони й справді загубилися.
Дурниці! Ми знайдемо дорогу, якомога впевненіше сказала вона, борючись із власним страхом. Не розкисай, мала!
Раптом між дерев замайоріла чиясь постать. Висока жінка, від голови до пят убрана в білу полотняну сорочку, наближалась до них, розсікаючи босими ногами траву. Вітерець, що увесь час гуляв поміж гір, кудись зник, і жодна волосинка розкішних розплетених кіс жінки не рушила з місця.
Дівчата переглянулися й стрімголов кинулися крізь чагарники назустріч дивній пані. Помітивши їх, жінка ласкаво посміхнулася:
Що, загубилися, мої голубята? проворкотала вона.
Діти кивнули.