А потім вибухнули події «Девятого березня». Це вже згодом, аналізуючи всю свою діяльність в середовищі українських націоналістів, сумніваючись в своїй правоті або неправоті, вишукуючи, наче вошей, помилки, вона задумалась над тим, кому був вигідний саме такий перебіг подій силовий варіант, який жодним чином не міг привести акцію протесту до перемоги лише до нищівної поразки, розгрому. Що насправді тоді і сталося. Щоночі Саша чекала арешту, лежала під ковдрою, скрутившись калачиком, тремтіла, прислуховуючись, а чи не стукають у двері, чи це вітер розгойдує гілку за вікном і стукає в скло? Але за нею не приїхали. І навіть не прийшли. І навіть не викликали. Чи то вважали, що її роль незначна, чи то арештованих і завербованих ув ті березневі дні було так багато, що в якійсь студентці юридичного факультету, що сиділа на телефоні і придумувала прес-релізи, просто не було потреби. В пастку потрапили такі крупні риби, що дрібноту не встигали навіть ставити на облік та допитувати.
Для силових служб відбувалося справжнє свято. Організацію, яку вона знала, фактично розгромили. Багатьох посадили, а ті, хто залишився на свободі, почали працювати на Мордвинчука всесильного на той час голову адміністрації президента. Через деякий час Саша зі здивуванням дізналася, що деякі її кумири тепер заштатні стукачі, більше того, налагодили і підтримують комунікацію із російськими фашистами й іншими правими організаціями на кшталт «Союзу русских сил». Розчарування. Шок. Крах ідеалів. І десь у цій мутній воді випірнув він Іван, донбаський підприємець, також прихильник право-радикальної ідеології. На якомусь черговому мітингу, після лише кількох днів знайомства, він підійшов, взяв її за руку і сказав: «А давай одружимося!» І вони одружилися. Це сталося так природно, начебто само собою, що Саша навіть не помітила змін у своєму житті просто тепер разом із батьками і нею став жити цей гарний чоловік.
Іван мав під два метри росту, міцну статуру і твердий характер; чорняве волосся, карі очі, прямий ніс не сказати, що красень, але, як то кажуть, мужчина дуже видний.
Твердий характер і прагнення до справедливості стали його, напевне, дуже вразливими рисами у період дикого капіталізму, в якому знаходилася країна, Іванові патологічно не щастило з бізнесовими справами. Прогорав він із вражаючою закономірністю і легкістю: завжди в гарному настрої і стовідсотковими прогнозами на успіх Іван починав зовсім нову справу. Але ж у наш час не можна так беззастережно вірити людям, тим більше діловим партнерам. І його «кидали» всі, хто хотів, і навіть ті, хто не дуже хотів, але мусив, бо причину для такого дрібного злодійства знайти можна завжди: дуже потрібні гроші, бо квартиру купив, діти в школу йдуть, дружині на шубу, мамі на ліки, кредит нічим віддавати ну і таке інше, як то кажуть
Хоча, поклавши руку на серце, треба визнати, що переважна більшість підприємців взагалі не переймалася пошуком справжніх чи удаваних причин для виправдання, таке життя: у великій родині хлебалом не клацають. Себто, так повелося, такі вкоренилися правила обманювати, красти, відтискати, кидати на гроші Тож насправді вищі ешелони влади лише копіювали те, чим жив і дихав народ, хіба що масштаби були іншими.
Через кілька років після подій 2001-го Іван від участі в праворадикальному русі усунувся. Як людина практична і принципова, після затримань, увязнень і зрад він добре розумів, що далі починається зовсім інша гра брудна, некрасива, яка має мало що спільного з тими ідеалами, які привели його туди.
Звісно, що далеко не всі люди з патріотичних організацій стали співпрацювати зі спецслужбами і служити Мордвинчуку. Ті, що сиділи по зонах, і ті, що лишилися на свободі і змогли відбитися від ментів, есбеушників і ефесбешників (у цьому напрямку ці служби завжди працювали разом), ще продовжували діяльність, але це вже була зовсім інша історія, яка оминула й Івана, і Сашу. Проте про бойову юність обидва згадували з ностальгією і розчаруванням, яке розчинялося в тому щасті, що вони отримали, зустрівши і палко покохавши один одного. Очевидно, саме про таких кажуть: розлучити їх може тільки смерть.
Після неприємних пригод у Заповіднику Саша повернулася додому втомлена і незадоволена собою. Прийняла душ, вибачилася перед Іваном за скандал, що вчинила зранку, і впала спати. Малий вже давно сопів у своєму ліжечку. Саша підійшла, механічно поправила простирадло на вулиці, незважаючи на серпень, було задушно. Сумно посміхнулася. За хвилину вона вже спала. Перед тим як заснути, шепнула на вухо Іванові: «Мені здається, що з сьогоднішнього дня для нас починається щось радикально нове!» «Радикально нове? посміхнувся тихо Іван. Знову?! О ні!»