Ти усіх лікуєш, і наших, і полонених, добра твоя душа.
Вони ж хворі, немічні, собаку й ту жаль, а то людина, міркувала Марічка.
Якби вони так само вважали, то і не було би цієї війни, зітхнула Гликерія.
Марічка взяла корзину і вийшла на подвір'я. Вона подивилась на небо. Воно було яскраво-блакитним з білосніжними, схожими на розкидані пластівці хмарками. Марічка пішла за хутір, де починалась балка, яка вела до гаю. Через балку тік струмок, тому в низині приживалися вологолюбні рослини, а ті, котрим не треба було багато вологи, селилися вище. Дівчина часто ходила сюди збирати лікувальні трави, котрими рясно обдаровувала земля. «Ось деревій, овечий язичок, нарву, стане в нагоді від кровотеч й для загоєння ран», Марічка зірвала оберемок зелених ніжних листочків і поклала в корзину. «Кропива, йди сюди, ух, пекуча, соком будемо рани лікувати», сказала дівчина, акуратно обриваючи листочки з гілки.
Ступаючи по стежинці, вона побачила попереду себе молоденьку голубку.
А ти що на стежці сіла, вчишся літати? вона присіла коло голубки і піднесла до неї свою руку.
Голубка налякалася, змахнула крилами і злетіла, відлетівши метри на два.
Вчись, вчись, мамка твоя, мабуть, спостерігає з гілки, переживає. Лети голубка сизокрила.
Голубка сиділа в траві й поглядала на дівчину.
Сонечко сідає, ти лети в гніздечко, сиза голубиця, лагідне сердечко. Де ж ти заблукала, зачекався милий, він тебе кохає, голуб сизокрилий, заспівала Марічка.
Голубка змахнула крилами і злетіла на гілку квітучої калини. Дівчина засміялась і продовжила:
Я не забарилась, діток годувала, щоб вони заснули, їм пісні співала. А як сонце встане, їх навчи літати, а іще гніздечко собі будувати. І як сонце сіло, продовжувала Марічка, вийшов місяць сивий, обіймав голубку голуб сизокрилий. Відпочинь в гніздечку, прокидатись рано, ти моя голубка, ти моя кохана.
Марічка зупинилася, помітивши неподалік від струмка пагони польового хвоща.
Хвощик, незамінний помічник при лікуванні гнійних ран, лізь в корзину.
Дівчина направлялась в сторону гаю, за яким був невеликий ялинник. Тут Марічка побачила бабу Одарку, теж травницю, яка лікувала поранених бійців.
Доброго здоровя, баба Одарка, привітала дівчина.
Здорова була, Марічка, теж трави збираєш? запитала бабуся.
Вирішила поповнити запаси, багато поранених. Ви медуниці нарвали?
Так, медунка помічниця, що загоює рани, йди, тут її ціла галявина, і подорожник там.
Дякую, баба Одарка, піду, нарву. Я йду в ялинник за живицею.
А я не дійшла до ялинника, та і банку я не взяла, відповіла бабуся.
Так я наберу, поділюся з вами, запропонувала дівчина.
Спасибі, я не відмовлюся, коли принесеш. Ну, бувай, попрощалася бабуся.
Привіт Оксані, крикнула Марічка.
Передам, передам, відгукнулася бабуся.
Оксана Гримчук була дочкою її старшого сина, який загинув в тридцятому році, коли дівчинка ще не народилася.
3.Дивний сон
Вечоріло. Марічка стелила постіль для сну. День видався важким робила відвари, готувала присипки, віджимала сік, ходила до лазарету лікувати поранених козаків та полонених. Козаки, хто вже оклигався від ран, невпинно шуткували з нею, хвалили, а деякі, мовчки, захоплено поглядали в її бік.
Марічка розчісувала волосся і, згадуючи жарти козаків, посміхалась. Впоравшись з розчісуванням, вона відкрила віконце, вдихнула ароматне вечірнє повітря, повне запахів квітів, скошеної трави, і почула спів солов'я. Таке затяжне «фюиюи-юиюи», а потім «пуль-пуль-пуль-пуль».
Марічка дивилась на зірки, слухала солов'їну пісню і згадувала зустріч у колодязя з дідом Якимом та козаками. Вона бачила, як Данило Горицвіт дивиться на неї, як ніяковіє, відводить погляд. Він, звичайно, сміливий козак, але серце її поки мовчить.
Закривши вікно, Марічка лягла в ліжко і ніби провалилась. Глибокий сон поглинув її свідомість.
Снилося їй поле, лугові квіти, метелики, що перелітають з квітки на квітку, аромат літа, який зачаровував та п'янив. У неї віночок на голові, вишита маками сорочка, а поруч з нею мужній красень в білій сорочці з тонкого льону. Вони тримаються за руки, біжать по полю, сміються, кружаться, знову сміються. Сонце ніжно гладить її по волоссю, а потім красень проводить долонею по її щоці. Вона відчуває його ніжний, трепетний дотик і радість наповнює її душу. Несподівано коло голови пролітає чорний ворон і торкається крилом її волосся. Від несподіванки вона присіла, закрилася рукою.