Письменник від Бога, письменник за покликанням зменшує своє життя, вселяючи його у власні слова. Те ж саме стосується й талановитого перекладача, який витрачає свою плоть і кров, «привласнюючи» чужі слова. І це зовсім не фігуральний вислів. Такі високі зразки вражального, повноцінного словотворення ми знайдемо серед перекладених Драчем поетичних осяянь Пабло Неруди, Євгена Євтушенка, Паруйра Севака, Давида Кугультінова, Отара Чіладзе, Григоре Вієру, Федеріко Гарсіа Лорки
Під збільшувальним склом перекладацької лінзи, якою керують натхнення і творчий пошук, ми з подивом і захватом відкриваємо для себе й нові грані знайомих текстів, і цілі людські світи, закарбовані в бездоганних рядках, непідвладних руйнівній силі вивітрювання, іржі часу. У змаганні літератури з часом виграє виснажлива, самовіддана й самозабутня праця.
Одноденної літератури сьогодні невпрогорт. Вправні журналісти незрідка виглядають цікавішими за так званих «письменників». Мене вражає й пригнічує духовна ницість багатьох книжок, примітивна їхня запрограмованість, понура безособовість, роботизований тип мислення й викладу, що деформує саме уявлення про художню творчість, в основі якої яскрава індивідуальність.
Взяти щось із буцімто «найчитабельнішого» Детектив: убогість його перевищує усякі межі. Автори просто забули (а чи й не знали), як створюється атмосфера загадки, страху, небезпеки, тривожного очікування у класиків детективного жанру Артура Конан Дойля, Едгара По, Агати Крісті, Жоржа Сіменона, Джеймса Хедлі Чейза Чи не найбільш саморекламний жанр «фентезі»: еклектична й нудна окрошка з середньовічного лицарства, самурайської етики та насмиканих звідусіль псевдофілософських ідейок Молодіжна проза (роблена й руками молодих): нескінченне розчісування ерогенних зон і брутальні слововиливи при зворушливій недорозвиненості мислительного апарату, який лишається в ембріональному стані. Спорадичний галас, який здіймається навколо подібного «творчого продукту», тільки посилює враження, що наших авторів смикають за ниточки спритні й небезкорисливі закулісні ляльководи.
Сумне свідчення падіння й убозтва не лише літератури, а й охочих до неї споживачів. Це не школа виховання почуттів, а школа їх забруднення. Індивідуальний досвід страждання й боротьби у таких книжках начисто відсутній, як і самі сліди ревної, копіткої праці над словом. Між тим досвід і критерії світової та вітчизняної класики нікуди не поділися. Із тьмяної далечі століть з гіркою усмішкою прозирають у сучасну видавничу каламуть до болю знайомі яскраві постаті.
Ні, серйозна література ніколи не згодиться на роль служниці золотого тельця чи безсилого придатка до засобів масової інформації. Когорта відданих їй людей в усій повноті й масштабності цього душевного покликання звузилася, але знає вже й приплив свіжих сил, навіть із наймолодших поколінь. Свою приналежність до цієї когорти на протязі десятиліть з достоїнством і честю демонструє Іван Драч.
Липень 2006 січень 2007 р.
Володимир Брюгген
Харків
З австрійської поезії
Інгеборг Бахман (19261973)
«Я обличчя твоє ховаю»
Я обличчя твоє ховаю
Од моїх очей заплющених,
Я кохаю тебе смутно, дбайливо,
Ніби память крихту мелодії.
Я люблю тебе моїм егоїзмом,
Отруєним отрутами
Трупами нездійснених передчуттів.
Я люблю твої бажання
Лукаві, легкаві
Ніби блакитні прожилки
В очах пяних звірят
Я люблю твої руки бліді, білі,
Оці білії лінії, ції змії,
Що зливаються
В озерцях заплющених віч моїх
Коли ти покинеш мене,
Мої вії піднімуться
Із глибини твоєї байдужості,
І коли-небудь через тисячу літ
Ти вколешся
об мій погляд останній
З американської поезії
Аллен Гінзберг
Супермагазин у Каліфорнії
Що я думаю про Тебе, Уолте Уїтмене, коли я сновигаю завулками, коли я проходжуюсь під деревами з болем у скронях, з почуттям гідності позираючи на місяць уповні.
Голодний, натомлений, я шукаю метафор по магазинах, по супермагазинах образів, я входжу в неоновий плід приміщення, марячи про Твої незчисленні повтори.
Які персики, які світлотіні! Цілі родини вештаються магазином скільки мужів на переходах, скільки жінок перед горами авокадо, скільки хлопят серед помідорів! і Ти, Гарсіа Лорка, що Ти там робиш внизу біля кавунів?