Гендальф.
Георгій. Гера.
Хлопець, що стояв праворуч, був у джинсах, довговолосий і з сережкою в лівому вусі. Державний гімн він теж поважав не настільки, щоб не познайомитися з однокашником, тим більше, що ми стояли в другому ряду й особливо не світилися.
Влад, приєднався хлопець з лівого боку, худий, в окулярах і в костюмі.
Ми потиснули одне одному руки. Страдальницька мелодія гімну відстогнала своє, й до мікрофона підійшов ректор інституту. Він уже звертався перед іспитами з промовою до всього натовпу абітури, і я приблизно уявляв, що він скаже.
Студенти! Сьогодні перед вами відчинилися двері найдемократичнішого й водночас найелітарнішого з вузів нашої країни МІІСУРО
Він зробив паузу, щоб до нас дійшло. І до нас дійшло.
Прикольно звучить, мовив пошепки Георгій. Щось ніби японське, наче самурайське імя Міісуро-сан.
Краще б наголос на останній склад, відгукнувся Влад. Дивися, якщо за аналогією: НІІЧАВО, наприклад. Стругацьких читав?
Ректор, мабуть, краще знає, припустив я.
Але про себе вирішив, що з цим Владом буде про що поговорити. А Гера мені взагалі одразу сподобався. Коли людина приходить на урочисті збори в подертих джинсах, це вже щось.
За якихось пятнадцять-двадцять років саме ви, наші випускники, будете вирішувати, куди рухатися державі й суспільству. Саме на вас ляже велика відповідальність за долю
Якщо відверто, мене ще під час першої ректорської промови здивувало, що він несе таку пронафталінену маячню. У всіх теле- і радіопередачах про МІІСУРО розповідали геть інакше: захоплююче, по-сучасному. Так, що справді хотілося притягнути сюди в зубах атестат. А тоді, на абітурієнтських зборах, навіть зявилася думка: чи я взагалі туди потрапив?
Ти сам звідкіля, Гендальфе? запитав Гера. Йому теж було нецікаво.
З Маріївки, признався я. І, як завжди, уточнив: Це не село, це місто.
Будеш в общазі жити?
Ага.
Я також. Я з Олександрівки Прирічненського району. Це село.
Першим зареготав Влад ми з Геркою вже услід за ним. Реготали ми пошепки, інтелігентно, можна сказати, але якісь кобіти з першого ряду обернулися й зашикали. В обох були нудні фізіономії відмінниць; н-да, а на іспитах, пригадую, траплялися цікаві дівчата. Гай-гай, плоди протиприроднього відбору. Я мимоволі опустив очі: праворуч і ліворуч йшов справжнісінький паркан з різноманітних ніг, де-не-де виднілися і нічогенькі щоправда, фрагментарно. Нічого, розберемося.
Герка і Влад дивилися на мене й продовжували реготати вже зовсім безгучно, як двоє Шкіряних Панчох.
А я місцевий, сказав Влад. Столична цяцька.
Одна з відмінниць знову сердито обернулася може, палахкотіла бажанням познайомитися зі столичною цяцькою, але в той момент ректор поклав життєрадісну крапку в своїй промові й з усіх боків почулися аплодисменти. Я теж кілька разів стулив долоні. Й одразу ж наш рівний стрій заворушився і в один момент перетворився на безформний натовп, де моментально щезли і Влад, і Герка.
Народ бадьоро посунув у напрямку корпуса, що своєю архітектурою нагадував футурологічні навороти фантастів з часів застою; я чув, раніше у цій будівлі містилося щось марксистсько-ленінське, отже тут був присутній вищий сенс. Хоча особисто мені подобалося. Особливо напівпрозора куля, що надимала свої боки там, де мав бути другий поверх. Якщо я правильно зрозумів, в кулі була їдальня, але зайти всередину поки не було нагоди: хто ж годуватиме орду голодних абітурієнтів?
У вестибюлі стався невеликий розгардіяш: всі намагалися якомога швидша знайти свої прізвища у списках груп із номерами аудиторій. Ну, до натовпу я вже звик під час вступних іспитів; але це було зовсім інше. Тоді маси народу навколо створювали щось на зразок війська, яке треба було розігнати на всі боки, а тепер, будь ласка, навчися впізнавати кожного, запамятай їхні імена й проживи проміж них цілих пять років.
Коротше, чортівня; не знаю, може ви й не зрозумієте Маріївка місто. Але дуже маленьке.
* * *Мене записали в групу номер шість. В аудиторії нас набралося чоловік двадцять і, звичайно, жодної знайомої фізіономії. Тобто, ні Георгія, ні Влада. Ані навіть тієї стриженої дівчини, що напевне поступила, бо я вже тоді не був їй конкурентом.
Я збирався сісти у третьому ряду, щоб не надто світитися, але, роздивляючись народ, прогавив всі хороші місця й опинився біля самої кафедри. Ліворуч присусідилася пухкенька дівчина у прозорій кофтинці, нічого так. Повернулася до мене й стрільнула очима. Я майже зовсім збадьорився але вчасно здогадався перевірити правий фланг.